Зручно вірити, що твоє життя розписане заздалегідь у якійсь небесній канцелярії. Це чудово знімає відповідальність. Коли все летить шкереберть, завжди можна розвести руками і сказати: доля.

Для солідності цю містику часто загортають у наукову обгортку. Беремо, наприклад, Олександра Горбовського. У статтях його люблять називати видатним ученим-істориком, який ледь не з калькулятором довів існування неминучого майбутнього. Я читав його праці. Горбовський справді мав кандидатський ступінь, але увійшов в історію як фантаст і популяризатор езотерики, НЛО та парапсихології. Жодна серйозна наука його містичні пошуки не визнавала. Це література, а не факти.

Але міфи живуть. Розказують байки про британського фельдмаршала лорда Кітченера. Мовляв, у 44 роки йому наворожили смерть на морі в 66, і саме так усе й сталося 1916 року. Факти? Кітченер дійсно загинув на крейсері, який підірвався на міні. А от «точне пророцтво» — це казка ірландського хіроманта Кайро. Свій прогноз він завбачливо опублікував уже після загибелі фельдмаршала.

Те саме стосується красивих історичних анекдотів. Юродивий, який у 1789 році нібито передрік пожежу і подарунок московському генералу Єропкіну. Або Распутін, який біг за каретою Столипіна з криком «Смерть за ним їде!». Це фольклор. Мемуари писалися роками пізніше, коли фігура того ж Распутіна вже остаточно обросла містичним ореолом. Заднім числом ми всі великі пророки.

А ще є класичний аргумент «одна знайома сказала». Солдат, який порадив товаришу написати додому перед боєм і той загинув. Лікарка, яка щось там передчувала. Це звичайна помилка того, хто вижив. Наш мозок жадібно хапається за один випадок, коли випадкове передчуття збіглося з реальністю. І повністю стирає з пам’яті тисячі ситуацій, коли чиясь тривога виявилася просто наслідком поганого сну чи випитої на ніч кави.

Найбільше мене смішить, коли езотерику намагаються натягнути на глобус фізики. Чули байку про лабораторні досліди з гральними кістками? Нібито людина зусиллям волі може змусити кубик падати потрібною стороною і так «формувати реальність».

Забудьте. Мова про експерименти парапсихолога Джозефа Райна ще з 1930-х років. Сучасна наука давно відправила їх на смітник. Жоден експеримент, проведений за суворими правилами подвійного сліпого методу, ніколи не підтвердив існування телекінезу. Силою думки ви можете хіба що викликати в себе мігрень від перенапруження, але точно не перевернути пластиковий кубик.

Майбутнє не написане і не сформоване задовго до нашої появи. Свобода волі чи фатум — це тема для філософських дискусій за келихом вина, а не доведений розклад подій. Ніхто не наводить на вас варіанти майбутнього через пророцтва. Все значно простіше: ми самі приймаємо рішення і самі розгрібаємо їхні наслідки.