Чому в азіатів «вузькі» очі: особливість криється у складці повіки
Очі в усіх одного розміру.
Коли ми говоримо «вузькі очі», то насправді маємо на увазі не саме око. Очне яблуко в усіх людей влаштоване однаково й приблизно одного розміру.
Різниця полягає у будові повік
Природа не робить очі одних людей маленькими, а інших — великими. Очне яблуко в усіх приблизно однакове. Річ у повіках і тканинах довкола них.
Біля внутрішнього куточка ока, там, де розташований слізний горбик, може бути додаткова шкірна складка — епікантус. Вона частково прикриває куточок і разом з особливостями самої повіки надає очам примруженого вигляду. Крім того, у такій верхній повіці зазвичай більше підшкірного жиру, складка розташована нижче, а очна щілина в середньому трохи вужча. Але саме око залишається таким самим, як у всіх.
Складка, яка буває в кожного немовляти
Епікантус часто сприймають як суто азійську особливість, але насправді він буває в більшості немовлят. У новонароджених будь-якого походження ця складка може з'являтися, доки ще не сформувалося перенісся.
З віком риси обличчя формуються: росте ніс, заглиблюється орбіта, шкіра натягується — і складка поступово розгладжується або зникає. Тому в європейських малюків її можна побачити, а в дорослих європейців вона майже не трапляється.
Зате в дорослих мешканців Центральної та Східної Азії епікантус зберігається найчастіше — більш ніж у 60% населення. Однак ця риса притаманна не лише азійцям: складка трапляється в бушменів на півдні Африки та в інуїтів в Арктиці.
Звідки в мешканців Америки азійські риси
Корінні народи Америки схожі на мешканців Азії через давню спорідненість. Предки корінних американців відокремилися від сибірських і східноазійських груп приблизно 25-18 тисяч років тому.
У льодовиковий період рівень світового океану опускався більш ніж на 50 метрів. На місці нинішньої Берингової протоки тоді простягалася широка суша — до тисячі кілометрів завширшки. По цьому сухопутному мосту, який називають Берингією, люди й перейшли в Америку, доки близько 10 тисяч років тому море не затопило перешийок.
Спільні предки залишили нащадкам риси обличчя. У дорослих індіанців епікантус трапляється рідко, особливо в чоловіків, зате в дітей він є майже завжди й зазвичай зникає після 15-20 років.
Навіщо потрібна ця складка: версій багато, відповіді немає
Єдиного пояснення, чому епікантус закріпився в ході еволюції, науковці досі не знайшли. Гіпотез вистачає, але жодна не дає вичерпної відповіді — у кожної є свої слабкі місця:
Захист від пилу та вітру
Здається логічним для степів Центральної Азії, але пов'язані з цією зовнішністю риси формувалися в помірному й субтропічному кліматі, де зароджувалося китайське землеробство. Водночас в пустелях Африки та Передньої Азії, де пилу більш ніж достатньо, епікантус масовим не став.
Захист від холоду
Підшкірний жир у повіці теоретично міг слугувати теплоізоляцією, однак складка поширена й у народів жарких, вологих регіонів.
Захист від яскравого світла та снігових відблисків
Складка прикриває внутрішній куточок ока, а не саму зіницю, тому погано захищає від яскравого світла.
Статевий відбір
Давнім людям такі обличчя могли здаватися привабливими, і ознака закріплювалася через вибір партнера — але це не пояснює, чому смаки склалися саме так.
Побічний ефект
Гени нерідко керують одразу кількома ознаками. Можливо, відбір ішов за зовсім іншою рисою, а складка на повіці з'явилася «на додачу».
Ген EDAR
Близько 30 тисяч років тому в центральному Китаї виник варіант гена EDAR, а приблизно 20 тисяч років тому він активно закріплювався — це був один із найяскравіших прикладів до бору в історії людства. Сьогодні цей варіант є в 87% корейців і 78% японців.
Він пов'язаний одразу з кількома особливостями: робить волосся товстішим, надає переднім зубам «лопатоподібної» форми та збільшує кількість активних потових залоз. В експериментах на мишах цей варіант також робив молочні протоки розгалуженішими.
Це наштовхнуло науковців на цікаве припущення про грудне молоко. У льодовиковій Берингії 28-18 тисяч років тому ультрафіолету не вистачало, вітамін D майже не синтезувався, і якщо ген допомагав передавати немовлятам більше поживних речовин через молоко, це значно підвищувало шанси на виживання. Але це припущення ще потребує наукових доказів.
Сам епікантус із геном EDAR безпосередньо не пов'язаний. За форму повік відповідають інші гени, тож версія «один ген дав і прижмур, і молоко» звучить переконливо, але наукою не підтверджується.