Кар'єра Ле Пен закінчена: політолог Тарас Чорновіл розповів про шанси Національного фронту на парламентських виборах у Франції. А тепер ще кілька слів про надмірну тривогу з приводу наступних виборів у Національну Асамблею - нижньої палати французького парламенту.

Чому у нас все так активно хапаються за різні московські страшилки, що навіть забуваються поглянути на елементарні факти.

Так от, вибори в Нацассамблею проходять за мажоритарною системою в два тури. А це фактично зводить до мінімуму шанси на створення якоїсь помітної фракції евроскептических і пропутінського Національного Фронту Ле Пен. Вони зазвичай отримують у першому турі дуже пристойні результати, але в другому всі об'єднуються проти фактично неофашистської партії, а далі результат вже нам відомий з підсумків виборів президентських. В Асамблею у самій Франції і в заморських територіях вибирають 577 депутатів. А тепер згадаємо, скільки шуму наробила сімейка Ле Пенів під час минулих виборів, серйозні у них спочатку були результати, а в сухому надалі - аж до двох депутатських місць (з 577!). Я це пишу для тих, які вже ретранслювали рашистський "прогноз", що в наступному парламенті буде більше 30% однопартійців Ле Пен, тобто затятих друзів Путіна. Не буде! Мають шанс поліпшити результат у кількох округах, зокрема на півночі, може подвоїти або навіть потроїти - ну мати 5-6 депутатів. Зовсім інша ситуація з їх представництво в Європарламенті, де інша виборча система, передає Ukr.Media.

Але проблема таки існує. І ім'я цієї проблеми - Республіканці (колишній Союз за Народний Рух) Саркозі-Фійона. Пам'ятаєте, як проти нашого безвиза проголосувала велика група членів дружньої до нас ЄНП? Так ось, ця антиукраїнська група переважно складається з французьких республіканців. Фійон відверто симпатизує Путіну, інший впливовий республіканець Саркозі поєднував симпатії до Путіна і Тимошенко - взагалі гримуча суміш.

Для нас дуже важливо, щоб новий президент зміг отримати підтримку більшості парламенту і була створена дружня для нього коаліція. Особливість Франції в тому, що вона (як, до речі, й Україна) де-факто стає президентсько-парламентською при одностайності президента і Асамблеї і парламентсько-президентською, коли вони протистоять. Але є французька політична традиція - не породжувати протиріч. Тому й змінили конституційні терміни для нижньої палати парламенту, а вибори в нього проводять відразу ж після президентських. Парламент обирають ті ж виборці і з тими ж настроями, що і під час президентських виборів. Ця традиція працює на користь Макрона. А проти нього: відсутність своєї розкрученої партії ( "En Marche!" - "Вперед!" Заснована лише в квітні 2016 року) і невизначені перспективи потенційних союзників соціалістів). проте, довіра здатна творити чудеса, не виключаю, що зараз партія Макрона може отримати велику підтримку.

А нам пора вже вивчити нову кричалку: «Хто панікує - той москаль!". І не помилимося.