Вже довгий час я живу одна. Батьки загинули 5 років тому і з тих пір мені припало перебратися в цей будинок, інформує Ukr.Media.
Це квартира мого дідуся, якого вже теж немає в живих. Мій район проживання ще такий новий, і в ньому буквально щодня будуються нові будинки та прибувають нові люди.
Майже вся територія заставлена багатоповерхівками і котеджами, але між будинками є невелика зона відпочинку з парком і дитячим майданчиком. Саме там я побачила цю картину...
Коляска з малюком, який видає нелюдські звуки, а поруч спить мама. Якщо чесно, мені стало страшно, але крики дитини змусили мене відкласти страх в бік і підійти ближче. Навпроти коляски на лавці лежала дівчина, з закритими очима і відкритим ротом. Мені спочатку здалося, що вона мертва.
Я підійшла ближче і зрозуміла, що дівчина жива. Вляглася на лавочці з мітлою в руках. І тут мене промайнуло:" Ось алкашка, ще й з дитиною". Я прийняла сердитий вираз обличчя, і я стала різкими рухами будити цю матусю. І на мій превеликий подив дівчина дуже швидко прийшла в себе. Вона була не п'яна і не під кайфом.
Я відразу помітила її змучений вигляд і сльози. Вона відразу кинулася обнімати свого малюка і ридати з ним ще голосніше. Як з'ясувалося пізніше, це 20-річна Марина (до речі тезка), яка просто заснула на роботі і не дійшла додому. Вона мені розповіла, як в 17 років втекла від батьків в Пітер до свого нареченого. Але як тільки він дізнався про те, що Марина вагітна - зник. Разом з усіма накопиченими грошима і речами. Марині довелося кинути університет і зайнятися дитиною.
Грошей платити за оренду не було і їх прихистила до себе прибиральниця. А за це Марина заступала 3 рази на тиждень разом із нею на зміну. А дитина весь час бувала з нею. І ось сьогодні одна з таких змін, і дівчина через перенапруження і безсонні ночі заснула прямо тут на роботі з віником у руках.
Я схопила Максимку (так звуть малюка) і пішла проводжати їх додому. Де вони жили. Це просто жахливі умови. Маленька комірчина розміром 1 на 1 без вікон і будь-якого джерела світла.
Ми поклали Максимку і я вийшла з дому і одразу забігла у магазин, накупила всього необхідного і повернулася до своєї нової знайомої. Вона була така рада, що знову почала плакати. А я її заспокоювала і говорила, що все буде добре.
Коли я повернулася додому мені стало не по собі. Я згадала ту комірчину, змарніле обличчя Марини і по-янгольському невинне личко її синочка. Мені стало так шкода і так прикро, що я прийняла тверде рішення запросити їх завтра до мене. Чи не завтра, а взагалі назавжди. А що? Будемо жити разом великою родиною: Марина, Марина і Максимко.
Я так і вирішила вчинити і з самого ранку була у них на порозі. Марину я звичайно ж не застала, адже її зміна починалася з 6 ранку. Коли я запропонувала Марині переселитися до мене, вона спочатку не повірила, а потім зі сльозами на очах почала відмовлятися. Але зрештою мені вдалося її переконати. І тепер ми живемо всі разом дружно, весело і по-сімейному.
