Чоловік багато років провів на вулиці без даху над головою і розповів, чого насправді бракує безпритульним

Чоловік довгі роки прожив без даху над головою і встиг опуститися на саме дно життя. Але всі мінливості долі дали йому важливе знання, яким він хоче поділитися з усім світом. Виявляється, бездомні мріють не про тепле ліжко або смачну їжу. Їх запити набагато скромніші, інформує Ukr.Media.

Карлу Сміту 55 років, і зараз у нього є все, про що тільки можна мріяти: будинок, сім'я та крутий пес, але його життя далеко не завжди було таким безтурботним. У 14 років, ще підлітком, Карл втік з дитячого будинку і, оскільки рятуватися йому було ніде, влаштувався він на вулицях.

Довгі роки чоловік жив де прийдеться, ночував під мостами, під лавками та на тротуарах, так і харчування бездомного протягом довгих років не назвеш збалансованим, але виявилося, що це далеко не найголовніші речі в житті людини. Саме після довгих ночей, проведених в холоді під відкритим небом, Карл зрозумів, що йому найбільше бракує людського ставлення:

"Коли ви починаєте дозволяти людям помирати на вулицях, відмахуєтесь від них як від сміття, фактично ви говорите їм, що вони нічого не вартують, не мають значення. Це неприпустимо. Найбільше мені не вистачало спілкування з людьми, не вистачало розмов. Це дуже важливо".

Карл впевнений, що люди в умовах звичайного формату існування упускають важливі нюанси:

"Це важлива частина людського буття. Ми соціальні істоти, але як тільки ви досягаєте певного рівня дна, ви вже не вважаєте себе нормальними. Все, чого я хотів, так це щоб зі мною поводилися по-людськи. Тепер у мене є будинок, у мене є сусіди, у мене є собака — для мене це найбільша радість".

Можна тільки порадіти, що життя Карла змінилося, але допомогла йому в цьому не удача, а національна благодійна організація Crisis, яка повернула чоловіка в правильне русло:

"Я був на межі та навіть хотів покінчити з собою, бо не бачив виходу з положення, але мене врятували. Зі мною працювали люди з психіатричної служби, і це був перший раз за 30 років, коли я зайнявся своїм емоційним здоров'ям. Мені дуже пощастило, я не знаю, що робив би без цього втручання".

Зараз, коли життя Карла налагодилося, він добровільно бере участь в благодійності та ставить своїм завданням допомогти будь-якій людині, що знаходиться в тій же ситуації, в якій він був.

Організація Crisis у свою чергу зараз допомагає бездомним відкривати банківські рахунки для допомоги та зарплати, це, на думку Карла, дуже важливий крок для бездомних:

"Коли у вас немає банківського рахунку, ви не отримаєте доступ ні до чого. Відсутність банківського рахунку не дозволяло мені бути на боці закону, тому що без рахунку неможливо рухатися вперед.

І якщо Карлу допомогло налагодити життя наявність банківського рахунку, то бездомного з Англії врятувало зовсім інше. Ще підлітком він почав хуліганити на вулицях і потрапив за ґрати, але саме в'язниця стала для нього трампліном у нове життя.

А хлопчина з Лондона, поки спав на вулицях, думав не про людських розмовах — у хлопця були мрії серйозніше, адже він хотів опинитися вище хмар. І коли випав шанс — безпритульний його не упустив.