Дізнавшись, що старша сестра має певні особливості, молодша вирішила турбуватися про неї.

Американка більшу частину дитинства не помічала, що її старша сестра була не зовсім звичайною, але коли дізналася правду, взяла її обов'язки на себе. Це не стало перешкодою у відносинах дівчат, адже зв'язок між ними лише зміцнився після дитячого одкровення, інформує Ukr.Media.

Мешканка США поділилася своєю особливою історією про старшу сестру, чию роль їй довелося тимчасово приміряти на себе. Згадуючи дитинство, жінка розповіла, що ніколи не помічала нічого дивного за родичкою — дівчатка постійно проводили час разом, і проблем не виникало.

"Трейсі робила все, що роблять старші сестри. Вона завжди називала мене Нат (з англ. nut — "горіх"). Вона допомагала мені мити руки і чистити зуби. Ми каталися на велосипедах і гралися у пісочниці."

Єдина різниця була в тому, що батьки рідше карали Трейсі за якісь вчинки. Можливо, все б так і тривало, якби одного разу сусідський хлопчик не почав дражнити дівчинку.

Не зрозумівши, чому так відбувається, Нат побігла додому і запитала про це батька. Тоді тато сказав дівчинці, що у її сестри синдром Дауна, і з цього моменту, за словами жінки, життя обох радикально змінилося.

Роль старшої сестри довелося взяти на себе оповідачці.

"Неправильно говорити, що ми більше не були рівними. Але я перейшла від наївного незнання до відчуття, що мені потрібно захистити її", — пояснила Нат.

Дорослішаючи, жінка дедалі більше розуміла, що до неї та її сестри люди ставляться по-різному (а дарма, адже у Трейсі міг бути прихований талант), хоча сама вона не відчувала, що вони обидві були нерівними. Нат часто запрошували на вечірки з ночівлею, а її сестру — ні. З випускним була схожа історія: старшу не покликали на урочистий вечір, але Нат і батьки все одно купили їй сукню та взяли із собою на захід.

Відчутні труднощі почалися після випуску Трейсі зі школи, коли їй був 21 рік. Через нестачу програм для людей з синдромом Дауна дівчина просто не знала, що їй робити далі.

"Коли Трейсі закінчила ходити до школи у 21 рік, їй не було чим зайнятися. У нас було мало програм у місті. Тож вона залишилася вдома з мамою і татом, а я почала жити далі. Великі зміни давалися їй важко", — сказала Нат.

За словами молодшої сестри, Трейсі часто бідкалася про те, що не схожа на Нат. Вона плакала, коли та поїхала у коледж і досить погано пережила весілля родички, хоча і була подружкою нареченої. Оповідачка уточнює, що старша сестра не заздрила їй. Причиною переживань Трейсі було її просте бажання жити нормальним життям.

Коли у Нат народилися діти, це стало радісною подією для усієї родини, а особливо раділа Трейсі, адже у неї з'явилися нові друзі, з якими вона могла грати.

"Я була рада, коли побачила, що вона (Трейсі) стала їх кращим другом — так само, як вона стала моїм. Я завжди кажу, що ми виростили їх разом. Вона любила моїх дітей сильніше, ніж будь-яка мама."

Нат також додає, що Трейсі навчила її і дітей багатьом речам. Наприклад, повазі до людей, які відрізняються від інших.

Закінчує свою розповідь жінка спогадом про день похорону їх батька у 2018 році. Нат запевняє, що смерть голови родини далася важко усім, але особливо її старшій сестрі. Щоб підтримати Трейсі, жінка підійшла до неї після церемонії.

"Коли остання людина пішла, я підійшла і обійняла її. Я сказала, як я пишаюся нею. Вона просто обійняла мене і сказала: Люблю тебе, Нат", — закінчила вона.

Історія двох сестер показує, наскільки сильною може бути любов і підтримка між рідними.