У нашому житті трапляється чимало значущих моментів: перше кохання, незвичайна подорож, здійснення давньої мрії — все це до найглибшої старості залишається в нашій пам'яті. Однак деякі найяскравіші та найдраматичніші події ми не пам'ятаємо. Ми не пам'ятаємо день, коли ми народилися, не пам'ятаємо своїх перших слів і навряд чи навіть зможемо згадати обличчя перших найближчих і дорогих нам людей, інформує Ukr.Media.
Більшість подій періоду від народження до трьох років з віком стираються з нашої пам'яті. Однак при цьому у трирічному віці діти добре пам'ятають дуже багато з того, що сталося за останній рік.
Дослідження показали, що розрізнені події раннього дитинства можуть зберігатися у пам'яті до семи років, а тоді остаточно забуваються. Цей феномен людської пам'яті залишається для психологів та неврологів загадкою і досі. Втім, останні сто років з'явилося достатньо теорій, які б розкрити суть явища.
Одна з таких теорій пояснює дитячу амнезію суто фізіологічними причинами, а саме нерозвиненістю мозку.
Природа раціональна, вона наділяє живих істот лише здібностями, які необхідні для виживання виду. Тварини, чиє життя повністю залежить від своїх батьків, народжуються абсолютно безпорадними, людина не є винятком.
Деякі біологічні функції в ранні місяці життя дитини просто не потрібні, оскільки вони повністю компенсуються турботою батьків. Можна сказати, що пам'ять немовляти рефлекторна, вона здатна зберігати лише прості образи, звуки та запахи, інстинктивно асоціюючи їх або з безпекою, або з загрозою.
У міру того, як мозок дитини розвивається, формуючи нові нейронні зв'язки, у ньому включаються складніші механізми пам'яті, що дозволяють взаємодіяти з навколишнім світом та іншими людьми.
Цей момент у житті маленької людини багато психологів пов'язують із початком оволодіння мовою. Пам'ять перестає бути лише образною, до неї додається описова функція. Знання дитини про навколишній світ стають організованішими, окремі елементи починають вишиковуватися в ланцюжки. Але повністю лінійна "доросла" пам'ять у дітей формується лише до восьми років.
Такий якісний перехід нового рівня зберігання інформації призводить до того, що хаотичні спогади раннього дитинства остаточно стираються.
Як вважають вчені, на фізіологічному рівні це пов'язано з роботою гіпокампа, що є частиною лімбічної системи головного мозку. У його завдання входить об'єднання уривкових спогадів, що зберігаються в різних відділах мозку, в єдине ціле, але у дітей до трьох років гіпокамп ще недостатньо розвинений.
Додатковим поясненням дитячої амнезії є і природне забування, адже отримана та оброблена інформація втрачається з часом, проте доросла людина здатна усвідомлювати необхідність збереження в пам'яті потрібної інформації.
Щоправда, у всьому цьому є одне "але". Більшість психологів дотримуються думки, що спогади раннього дитинства все ж таки не стираються, а лише переміщуються в ту область пам'яті, до якої ми не маємо доступу. Адже все що з нами сталося в дитинстві, в тому числі й ранньому віці, здатне впливати на формування психіки. Можливо, такою областю є те саме глибинне несвідоме, у існування якого були переконані такі генії психології як Зигмунд Фрейд і Карл Густав Юнг.
