Сусідка запевнила мене, що її старший син подбає про мою дитину…

«Ми не повинні довіряти старшим дітям турботу про молодших», — так каже Наталя, яка зіткнулася з неприємною ситуацією, про яку вирішила розповісти, інформує Ukr.Media.

Я зробила велику помилку, коли довірила свого Микиту синові своєї знайомої. Моєму синові 6 років, і я його не відпускаю гуляти одного у двір. Вважаю, що діти такого віку повинні ходити тільки в супроводі дорослих. Хоча у дворі я часто бачу маленьких дітей, які бігають самі. Напевно, їхні батьки живуть за принципом Дарвіна — виживає найсильніший. Мені завжди страшно за цих дітей — хіба може малюк самостійно впоратися з бездомним собакою, який на нього нападає? А ці п'яні чоловіки, які тиняються по дворах — де гарантія, що вони не нашкодять дитині? Але, на жаль, на один день я сама стала такою безвідповідальною матір'ю.

Ця неприємна ситуація сталася в серпні. Надворі було тепло і сонячно, але в мене цього дня не було часу на прогулянку з дитиною — я ліпила котлети та пельмені. До мене в гості зайшла сусідка (ми з нею добре спілкуємося). Мій син у цей момент кликав мене на прогулянку, а я йому відмовляла. Сусідка раптом сказала: «Слухай, а нехай твій Микита погуляє з моїм Вовчиком. Тут поруч, під балконом. Ти будеш їх бачити». Вовчику вже 10 років, і він давно гуляє сам. Мене спочатку ця пропозиція якось напружила. Але мій синок так сильно хотів на прогулянку, що я вирішила його відпустити.

Микита і Володя пішли гуляти у двір. Я періодично поглядала у вікно — хлопчики веселилися, бігали, гралися. Я тоді подумала: «Ось, із чогось же треба починати. Нехай під наглядом друга хоч погуляє».

Чому я була впевнена, що 10-річному хлопчику можна довірити свою дитину? Я пішла на поводу у своєї дитини і повірила словам сусідки. Через годину Вова і Микита зайшли в дім. «Мамо, а можна ми з Вовою сходимо в парк, купимо там солодку вату?» — запитав мій син. До слова сказати, парк знаходився за дві хвилини ходьби від нашого будинку. Я якось забарилася, почала думати — відпустити чи не відпустити. «Тітко Наталю, та ми швидко сходимо і прийдемо», — сказав упевнено Вовчик. Я дала хлопцям 100 гривень і дозволила сходити в парк. «Через пів години повертайтеся назад, я перевірю», — суворо сказала я хлопцям.

У той момент начебто і хвилювань у мене ніяких не було, все-таки Вовчику 10 років, він і до школи сам ходить з 1 класу, і з хлопцями у дворі гуляє допізна. Ох, як же я тоді помилялася…

Через годину я виглянула у вікно, хлопців ще не було. «Гаразд, почекаю ще трохи, загралися пацани», — подумала я. Через деякий час я знову дивлюся у вікно і бачу Вовчика — він гуляє сам, а мого сина поруч немає.

У мене одразу ж почалася паніка. Я кинула всі свої котлети і в халаті вибігла на вулицю.

«Вовчику, де Микита???» — з жахом крикнула я. На що Вова мені спокійно відповів: «Та ми посварилися, він не хотів зі мною ділитися. Я пішов, а він у парку залишився». У цей момент у мене всередині почалася істерика, але я себе стримувала. Рвонула бігом у парк, бігла в халаті та капцях.

Я прибігла в парк, але мого сина ніде не було. На моєму обличчі була паніка і сльози, я голосно кричала: «Микито, Микито…». У мене навіть не було сил звернутися до людей.

Тут до мене підійшла жінка і сказала, що вона бачила хлопчика, який плакав на лавці біля іншого входу в парк. Я навіть їй "дякую" не сказала, бігла бігом, аж п'яти блищали.

Це і правда виявився мій син. Я таке полегшення відчула, у мене навіть слів не було, просто обіймала сина і плакала. Ми прийшли додому, я ще довго не могла відійти від шоку.

Надвечір прибігла сусідка і почала вибачатися за свого сина. Я тоді їй сказала, що це моя помилка. Як узагалі можна довірити свою дитину 10-річному хлопчику? А якщо вже довіряєш, то будь готовий, що може статися що завгодно. Вовчик теж вибачився, сказав, що мій Микита не хотів із ним іти через образу, тому він і повернувся сам.

Ось як буває. Зате ця ситуація стала для мене уроком.

Я довго злилася на себе — на свою легковажність і безтурботність. Досі не можу пробачити собі цю помилку.

Про що я думала?! Я довірила свою дитину іншій дитині й думала, що вона подбає про неї? Моя сусідка кричала на свого сина за те, що він залишив друга в парку, але я думаю, що це була тільки наша доросла помилка.

Ми не повинні довіряти дітей дітям. 10-річна дитина не є відповідальною і зрілою людиною, і ми не маємо права вимагати від неї цього.