Ми звикли думати, що материнський інстинкт — це щось на кшталт базової комплектації, яка обов'язково вмикається разом із двома смужками на тесті, інформує Ukr.Media.

Ось жінка, яка опинилася в тих міфічних 0,1% похибки контрацепції, пише: немає в неї ніякого природного бажання плекати й оберігати. Вона просто щодня змушує себе працювати мамою, хоча найбільше у світі їй хочеться натиснути на паузу і розчинитися у власній самотності.

Або ще одна, яка мріє загорнути доньку в пухирчасту плівку, сховати в шафу на десять років і дістати вже тоді, коли не треба буде ставити хрест на вечірках і поїздках.

Звучить дико? Можливо. Але за цією фантазією стоїть лютий страх перед незворотністю. Перед тим, що суботнього вечора ти будеш сидіти, покрита дитячим блювотинням, з плюс двадцятьма кілограмами, які відмовляються зникати, розуміючи, що твоє життя тобі більше не належить.

Окремий жанр цього анонімного болю — чоловіки та їхні "сюрпризи".

Один екземпляр почав бити дружину на третій день після весілля. Вона якось виростила дітей, вони виявилися класними, але через травми минулого тепер не хочуть мати з нею нічого спільного.

Інший партнер разом зі своєю чарівною родиною просто приховав генетичні захворювання, щоб не псувати статистику. Тепер мама дивиться на однорічну доньку в гіпсах через клишоногість, готується до чергової операції на сухожиллях і розуміє, що її обманули ще на старті.

А є ще батьки, чиї милі хлопчики в пубертаті раптом перетворюються на копію своїх аб'юзивних татусів або о 14 роках починають красти речі з машин, щоб купити наркотики. І ти нічого не можеш зробити.

Деякі зізнання взагалі читаються як хроніка повільного помирання шлюбу.

Хлопець, чия дівчина увірувала у святий спільний сон з немовлям, не бачив ніякої інтимності вже пів року, паралельно намагаючись писати дисертацію і працювати з шостої ранку.

Інша пара живе як сусіди по комуналці — їхні розмови зводяться виключно до логістики: хто забере, хто погодує.

Найгірше починається тоді, коли твоя нервова система від постійного шуму, торкань і відсутності сну переходить у режим виживання, але суспільство стоїть над тобою з секундоміром і вимагає бути емпатичною, тримати кордони і не підвищувати голос. Спробуй бути просвітленим буддою, коли послуги няні коштують неймовірних грошей.

Але всі ці скарги на втрачену свободу чи фігуру бліднуть перед одним текстом.

Жінка, чия шестирічна донька померла від пухлини мозку. Хвороба зробила дитину сліпою, змінила її психіку, висмоктала всі ресурси з родини. Дитини не стало. І зараз ця мати живе не лише з горем. Вона несе в собі найстрашнішу таємницю: роз'їдаюче почуття провини через те, що без дитини на суто побутовому рівні їй стало легше.

Читати все це — ніби дивитися, як хтось здирає дорогі шпалери, а під ними виявляється пліснява і голі цеглини.