У сиву доісторичну давнину, коли планетою блукали дикі, моторошні звірі, ладні роздерти все на своєму шляху, коли крижаний холод перетворював на бурульку швидше, ніж вдавалося знайти бодай якусь їжу, а літня спека зводила з розуму, жило собі одне плем’я. І була в ньому жінка, про яку згодом склали легенду, що століттями передавалася з вуст у вуста — від матері до доньки.

Її ім’я давно стерлося з пам’яті віків, та саме завдяки цій праматері всі її нащадки по жіночій лінії дотепер мають усе, чого забажають: від життєво необхідного до справжньої розкоші у вигляді блискучих діамантів, трендових суконь та цілих армій прихильників.

А починалося все так.

Того року плем’я відчайдушно відбивалося від дедалі частіших нападів хижаків.

Жінки захищалися та полювали пліч-о-пліч із чоловіками. Ніхто й уявити не міг, що вони можуть залишитися в печерах і не піти на лови разом із сильною статтю. Так було споконвіку — всі члени племені робили всі справи разом.

— Здобич важко йде до наших рук, — мовив вождь. — Вона сама хоче зробити нас своєю вечерею. Якщо фортуна не повернеться до нас обличчям, на нас чекає голодна смерть.

Плем’я не бачило їжі вже десять заходів сонця. Сила невблаганно покидала тіла воїнів. У сутінках печери, вхід до якої завалили величезними валунами, виднілися лише похилені в розпачі голови.

Хиже гарчання та скрегіт кігтів по камінню не залишали ілюзій: люди опинилися в пастці.

Звірі прагнули витягти їх з укриття і розтерзати, мов кішка мишей, загнаних у власну нірку.

Раптом одна жінка, яка зовні нічим не вирізнялася з-поміж інших, підійшла до вождя.

— Ти могутній воїн, — сказала вона. — Ти спритний мисливець і вмієш прудко бігати. Твоя швидкість — це наш порятунок. Жоден тигр не зрівняється з тобою. Адже ти не лише швидкий, ти ще й безмежно розумний. Тобі нічого не вартує обдурити цю велику кішку, і перемога, як і завжди, буде за тобою.

Ці слова нагадали вождю про дні його колишньої слави, і він гордо підняв голову.

Йому подобалося її слухати, бо від її промов міць поверталася до м’язів, наповнюючи серце гідністю та гордістю за самого себе.

Вона поглянула в його очі і прочитала в них: «Будь ласка, не зупиняйся, говори ще!». І тому продовжила:

— Ми лише тягар для тебе, славетний воїне. Сам ти вб’єш хижака швидше, ніж разом із натовпом жінок, яких змушений захищати. Непомітно вислизнувши з печери, ти станеш для звіра фатальною несподіванкою: він не встигне й підвестися, як твій спис прохромить його серце. Я знаю — буде саме так! Ти здолаєш його, ми вгамуємо голод, а потім ти поведеш нас туди, де жодна тварюка нас не дістане. Ти приведеш нас до раю. Я в цьому впевнена!

Сказавши це, жінка повернулася на своє місце, сіла й заплющила очі. Вона нічого не вимагала від вождя, вона просто щиро вірила, що цей сильний чоловік їх врятує. І хоча він не ворухнувся, вона зберігала абсолютний спокій — вождь завжди ухвалював рішення самостійно.

Настав полудень одинадцятого дня. Від нестерпної спеки всіх розморило, і жінка заснула, як, зрештою, і більшість її одноплемінників...

Її розбудили крики. Усі збуджено галасували та стрибали від радості, і вона не відразу збагнула, що перемазаний кров’ю вождь зовсім не поранений — він тримає в руках свіже м’ясо. Прийшло усвідомлення: вождь переміг!

Поки всі спали, зокрема й велетенський шаблезубий тигр, втомлений пекельною спекою, лідер вибрався з печери й зіштовхнув на звіра важкий камінь. А поки приголомшений хижак намагався підвестися, вождь стрибнув на нього і встромив свій спис прямо йому в серце.

Перемога виявилася настільки блискавичною, що вождь, розрізаючи черево тигра, не міг до кінця повірити у власну удачу. Раніше, під час полювань усім племенем, вони зазнавали жахливих втрат, і смак їжі завжди гірчив скорботою за загиблими товаришами.

Тієї миті вождь осягнув, наскільки мудрою була жінка, яка подарувала йому цю віру, і відчув непереборне бажання підійти до неї.

— Ти вбив звіра, вождю. Ти врятував нас. Ти — великий воїн! Я завжди пам’ятатиму твій подвиг. І прошу тебе, відведи нас туди, де ми будемо в безпеці.

— Добре, жінко, я обов’язково приведу тебе туди, — відповів він. А подумки додав: «Ця жінка — мій щасливий талісман. Я хочу чути слова її підтримки щодня. І поки вона вірить у мене, я завжди приходитиму до неї по цю віру!».

А жінка тим часом подумала: «Він потребує мене навіть більше, ніж я його! Я надихатиму його на великі звершення. Поки я вірю в нього — він мій!».

Минули роки, і вона співала колискову своїй доньці. У перекладі на нашу мову її глибокий сенс звучав би так:

«Коли виростеш — обери собі чоловіка, у якого зможеш повірити всім своїм серцем.

Щоразу кажи йому те, що хочеш, аби він для тебе зробив — і він неодмінно це виконає.

Ти потрібна йому зі своєю силою віри, як сонцю — планети навколо, як усім живим істотам — повітря.

Ти потрібна йому, щоб він міг стати героєм.

Ти потрібна йому, бо без твоєї віри він не доживе до ранку.

Вір у нього, і нехай ця непохитна віра щодня знаходить відображення у твоїх словах.

Якщо говориш із чоловіком — нехай твої слова будуть сповнені підтримки, якщо мовчиш — нехай і твоє мовчання також буде просякнуте вірою в нього.

І тоді він принесе тобі все, чого ти забажаєш».

Ось про цю неймовірну жінку та її пісню я і хотіла розповісти вам. Нехай її давня мудрість допоможе вам завжди отримувати бажане — легко, граціозно і зі спокоєм у серці!