«Не викидай, знадобиться»: звідки в нас звичка зберігати ґудзики, банки й пакети та де межа між запасом і мотлохом

Майже в кожній родині є шафа або антресоль, яку відчиняєш, і на тебе виїжджає ціле життя. Банка з-під цукерок зі старими ґудзиками, клапті тканини, мотки дротів, деталі незрозуміло від чого, обрізки шпалер після ремонту, ряди порожніх банок для закруток. І фраза, яку ми чули від батьків, а тепер ловимо в себе: «Не викидай, знадобиться». За цими словами стоїть досвід кількох поколінь, і він не лише наш.

Річ, яка трапилася на очі сьогодні, завтра могла зникнути

У радянському магазині потрібне не можна було просто піти й купити. Товар «викидали» на прилавок раптово, і за ним одразу вишиковувалася черга. Тому багато хто завжди носив із собою авоську, сітку-сумку, яка поміщалася в кишені. Назва походить від «авось», тобто «а може, вдасться щось купити». Що вдавалося купити, брали із запасом. Килим купували для майбутньої квартири, а постільну білизну відкладали для майбутніх онуків. Запас був страховкою на той день, коли цього знову не буде.

Наприкінці 80-х важко було дістати шпалери, кахель, сантехніку, запчастини до машини, навіть мило, рушники й зубну пасту. У багатьох містах мило та пральний порошок продавали за талонами. В Україні з 1990 року разом із зарплатою видавали ще й купони, без яких не продавали основні промтовари та дефіцитні продукти.

Цінністю був навіть поліетиленовий пакет. У продуктових магазинах їх не давали, пакети «діставали», а потім мили, сушили на мотузці й носили довго. Особливо берегли пакети із картинкою західної марки.

Навіть старі газети були ресурсом. Їх накопичували й здавали в макулатуру, щоб отримати талон на дефіцитну книжку.

Дім був майстернею, а комора — складом запчастин

Лагодили й майстрували майже в кожній родині, а не лише там, де бракувало грошей.

У книжці «Корисні поради» 1960 року пояснювали, як самому зробити плічка, поличку, сушарку для посуду й абажур, як полагодити меблі, взуття та раковину. Такі поради друкували й журнали. А щоб лагодити самим, удома потрібен був матеріал. Запчастин до машин не вистачало весь час, поки існував Союз, тому антресолі в майстровитих чоловіків були забиті деталями до велосипеда й машини. На полицях стояли банки з болтами та цвяхами й лежали радіодеталі.

Куплене в магазині теж часто доводилося доробляти. Потрібного розміру чи фасону могло не виявитися, тому сукню звужували, ґудзики перешивали, фіолетові колготки перефарбовували на чорні. Ґудзики, гачки та нитки зберігали в бляшаних коробках і банках з-під цукерок, туди ж складали болти й дрібні деталі.

Зношене йшло на ганчірки й килимки з клаптиків. Те, що стало зайвим у квартирі, їхало на дачу й жило там десятиліттями. Викидали річ лише тоді, коли від неї вже зовсім не було жодної користі.

Соціологи, які розпитували людей про той час, називають не одну причину такої ощадливості. Це і сільська звичка берегти річ та вміти її полагодити, і пам'ять про війни та бідність, і нестача хороших товарів, і те, що влада вчила берегти річ, щоб служила довго. Схоже було й в інших країнах. У Британії під час війни та після неї держава закликала «обходься тим, що є», а у Східній Німеччині одноразові пакети в магазинах траплялися рідко, і речі звично використовували повторно.

У 90-х ощадливість знову знадобилася

У 90-х у магазинах стало більше товарів, але спокійніше не стало. 1993 року ціни в Україні зросли приблизно в сто разів за рік, гроші танули на очах. Зарплату затримували тижнями, і навіть 2000 року понад половину заводів і фабрик платили її не повністю. Раніше річ ніде було купити, тепер не було за що. Тож звичка берегти те, що є вдома, нікуди не поділася й перейшла до дітей.

Чому своя стара річ здається дорожчою за нову

Справа не лише в минулому. Людям загалом важко розлучатися зі своїм. Науковці перевірили це на студентах, яким роздали однакові кухлі. Власники в середньому просили за свій близько 5 доларів, а ті, кому кухоль не дістався, готові були заплатити за такий самий лише 2-3 долари. Своя річ здалася вдвічі дорожчою, хоча отримали її всього кількома хвилинами раніше.

Ще нам неприємно, коли щось пропадає дарма. До того ж до старої речі звикаєш, адже черевики вже розношені, а ручка інструмента сама лягає в долоню.

Аргументи, якими ми вмовляємо себе залишити річ, однакові в різних країнах. У брошурах американських університетів про лад у домі перелічені майже ті самі слова: «раптом знадобиться», «я за це платив», «вона ще зовсім добра», «полагоджу, і буде як нова», «таких більше не роблять», «на чорний день».

Окрема історія — речі на пам'ять. Сукню з молодості чи бабусину коробку з ґудзиками тримають не заради користі. Викинути їх важко, бо за ними стоїть людина або час, який хочеться пам'ятати.

Як відрізнити запас від мотлоху

У запасах самих по собі немає нічого поганого. Коли в них є лад, це економить гроші, бо коли знаєш, що лежить на полиці, не купуєш те саме вдруге. Мотлохом річ стає тоді, коли вона не допомагає, а лише займає місце й час на прибирання.

Фахівці з домоведення з американського університету в Іллінойсі радять поставити кожній речі три запитання.

• Чи користуюся я нею або хоча б чи подобається вона мені?
• Чи є в неї своє місце?
• Чи можна її полагодити або доробити?

Якщо на всі три запитання відповідь «ні», це мотлох. Обрізок шпалер від нинішнього ремонту, яким можна підклеїти край, що відійшов, залишається запасом. А зарядка від телефону, якого давно немає в домі, лежить абиде й нічому не служить. Це вже мотлох.

Допомагають й інші запитання. Коли я користувався цим востаннє? Строк, після якого річ час відпустити, кожен обирає сам. Комусь вистачає місяця, комусь пів року. Скільки в мене таких і чи потрібно стільки? Чи змінилося б щось, якби цієї речі не було? Чи знадобиться вона комусь іншому? Якщо так, її можна віддати.

Якщо вирішити одразу важко, річ, якій не знайшлося місця, покладіть в окремий пакет, а через місяць перегляньте ще раз. Пам'ятну річ, якою не користуєтеся, можна прибрати в окрему коробку на пів року. Якщо за цей час жодного разу про неї не згадали, розлучитися буде легше. З одягом допомагає простий прийом. Розверніть усі плічка в шафі гачком до себе, а надягнену річ вішайте назад, як зазвичай. За кілька місяців подивіться, які речі так і висять гачком до себе. Їх ви не надягали жодного разу.

Подібні речі тримайте разом: усі ґудзики в одній коробці, дроти в одному пакеті, банки на одній полиці. Тоді потрібний ґудзик знайдеться одразу, і новий купувати не доведеться.

Пам'ятну річ не обов'язково зберігати повністю. Можна залишити її частину, поставити на видне місце, переробити на щось потрібне або сфотографувати.

Тож «не викидай, знадобиться» — уміння, яке виручало наших батьків. Важливо лише, щоб у кожної речі в домі було своє місце й своя справа.