Щоб ефективніше взаємодіяти з людиною у собак в процесі одомашнення змінилася анатомія мімічних м'язів і вони навчилися рухати внутрішньою частиною брів інтенсивніше, ніж вовки, йдеться в Proceedings of the National Academy of Sciences. Цей рух збільшує розмір очей і робить їх схожими на дитячі, що приваблює людей. Крім того, завдяки руху брів собака може імітувати вираз обличчя засмученої людини, і, ймовірно, це теж розташовує людей до тварин і викликає бажання подбати про собаку, інформує Ukr.Media.
У процесі одомашнення собаки обзавелися унікальною особливістю — вони навчилися добре читати комунікативні сигнали, які подають люди. Причому роблять це не тільки краще своїх найближчих родичів (вовків), але і краще, ніж найближчі родичі людей — шимпанзе. Можливо, такі відносини стали можливі, тому що собаки навчилися встановлювати з людьми зоровий контакт. Дослідження показали, що собаки встановлюють зоровий контакт з людиною з раннього віку, завдяки чому вони розуміють, спрямована на них увага чи ні, і ігнорують вказівні жести людей, якщо не бачать їх очей.
У 2015 році японські дослідники показали, що взаємний зоровий контакт між собаками і їх господарями сприяє викиду окситоцину в тих, і в інших. Автори припустили, що у формуванні відносин між собакою і господарем бере участь механізм зворотного зв'язку, подібний до того, який бере участь у створенні емоційного зв'язку між матір'ю і дитиною. Водночас, при зоровому контакті між вовками і людьми вироблення окситоцину не відбувається. Тобто, мабуть, в процесі одомашнення собаки виробили якісь зовнішні риси, які змушують людей піклуватися про них.
Джуліана Камінські (Juliane Kaminski) з Портсмутського університету і її колеги з Великобританії і США припустили, що у собак під час одомашнення могла змінитися або анатомія мімічних м'язів (у вовків і собак вона стала різною), або собаки і вовки при встановленні зорового контакту стали по-різному використовувати мімічні м'язи. Камінські і її колеги показали у дослідженні, що людям подобається, коли собаки піднімають внутрішню частину брів. Їх очі тоді здаються більшими за розмірами і стають схожі на дитячі. Крім того, цей рух імітує міміку засмученої або сумної людини, може викликати в людей потребу подбати про собаку. Наприклад, собак, які частіше порушують внутрішню частину брів, швидше забирають з притулку, ніж тварин, які роблять цей рух рідше. Тому ймовірно, що воно дає перевагу тваринам при контакті з людиною.
Автори вирішили вивчити анатомію мімічних м'язів собак і вовків. Для цього вони досліджували мімічні м'язи чотирьох вовків і шести собак різних порід. З'ясувалося, що анатомія мімічних м'язів і у тих, і у інших дуже схожа. Відмінності є в будові м'яза LAOM (levator anguli oculi medialis), яка піднімає внутрішню частину брови: у вовків вона розвинена набагато менше, ніж у собак. Також у більшості собак у порівнянні з вовками виявилася більше розвинений м'яз RAOL (retractor anguli oculi lateralis), що піднімає зовнішній кут ока до вуха. Цікаво, що цього м'язу взагалі немає у сибірських хаскі, однієї з найстаріших порід, яка ближче до вовків, ніж багато інших порід.
Потім учені досліджували рух мімічних м'язів 27 собак і дев'яти вовків при взаємодії з людиною. Стороння людина (не господар собаки) протягом двох хвилин знімала на відео поведінку кожної собаки або вовка, а потім автори проаналізували частоту та інтенсивність рухів внутрішньої частини брів. Собаки набагато частіше здійснювали ці рухи, ніж вовки (P = 0,001), до того ж вони рухали бровами з більшою інтенсивністю, ніж вовки (P = 0,001).
«Отримані нами дані свідчать, що виразні брови у собак могли стати результатом несвідомих переваг людини і вплинули на відбір під час одомашнення», — говорить Камінські. «Коли собаки роблять цей рух, у людей з'являється сильне бажання доглядати за ними. Можливо, це дало собакам, які інтенсивніше рухали бровами, перевагу при відборі у порівнянні з іншими тваринами, і закріпило „щенячі" очі майбутніх поколінь».
За словами авторів, дивно, що зміни в анатомії мімічних м'язів сталися так швидко. «Повинен визнати, що я був здивований, коли побачив результати, тому що загальна анатомія м'язів в процесі еволюції змінюється дуже повільно. А тут все відбулося дуже швидко, протягом якихось десятків тисяч років», — говорить один з авторів дослідження Руї Діого (Rui Diogo) з Говардського університету.
Раніше вчені з'ясували, що прагнення людини завести собаку більш ніж наполовину пояснюється генетичними факторами. А доброзичливе ставлення собаки до людини залежить від реакції на окситоцин, і від генетичної схильності кожної особини до контакту.
