Це питання, як показує практика, як і раніше, залишається актуальним. І кожен відповідає на нього по-своєму. З одного боку, муркотуни вкрай неохоче відпускають своїх господарів на роботу або у справах, активно висловлюють своє невдоволення тривожним нявканням. З іншого боку, під час відсутності господарів не відбувається нічого такого, що вселяло б занепокоєння. Залишившись на самоті, кіт пройде до своєї миски, трохи підкріпиться. Потім вмиється і спокійно задрімає. Або сплигне на підвіконня і поспостерігає життя за вікном, інформує Ukr.Media.
Деякі господарі подумують, що коти навіть радіють, коли залишаються одні. Тихо, спокійно, ніякого шуму. Діти в школі, дорослі на роботі. Корм у мисці, поруч свіжа вода. Живи і радій життю. Однак, відразу виникає питання: невже хвостаті такі пристосуванці і лицеміри? Може, їм і господарі ніякі не потрібні?
Почнемо з головного: коти, як і люди. Пам'ятаєте нашу улюблену приказку-установку — немає на світі двох однакових котів? Усе залежить від особливостей особистості конкретної тварини. Є коти дуже товариські, вони і п'яти хвилин не можуть прожити без компанії. Так само є і абсолютно самодостатні тварини, які непогано почуваються наодинці з собою. Тому вихованець запросто може поставитися до вашого збирання на роботу абсолютно байдуже, не виявивши ані тіні емоції. Збираєтеся іти — ідіть, то ваша особиста справа.
В унісон цим думкам лягає дослідження, проведене в університеті Лінкольна (США). Вчені зробили висновок, що по великому рахунку котам все одно, вдома господарі чи ні. Нарешті, найстрашніше: дійсно, деякі вихованці навіть зітхають із полегшенням, проводячи своїх господарів!
То чи коти прив'язані до своїх господарів?
На цю тему проводилося багато досліджень, але результати завжди виходили суперечливими. Справа, напевно, в самій методиці проведення дослідів і експериментів. Спочатку народжувалася теза, а потім її підтверджували (або спростовували). Але істина, як завжди, лежить десь посередині.
Під час еволюції у тих же собак, наприклад, на генетичному рівні закріпилася потреба бути поруч із людиною, служити їй. Людина сама підпорядкувала собі предків сучасних собак — для вирішення певних завдань. Але коти "прибилися" до людей самі, поставивши одночасно кілька умов: від нас — захист від гризунів, а з вас — корм і дах над головою.
Людина і кіт уклали своєрідний договір, який свято виконується і донині. Люди не намагалися "перевиховати" котів, змінити їх єство. Тому ми маємо те, що маємо: по суті, нинішні домашні коти недалеко пішли від своїх диких предків. Хвостаті в загальному і цілому живуть за принципом "риба шукає, де глибше, а кіт — де краще".
Пам'ятаєте історії, у яких коти жили на два, а то і на три будинки? Ось вам наочний доказ — погодували там, погодували там, життя вдалося. Але одночасно хочемо і трохи реабілітувати пухнастих друзів. Так, зовсім недавно вчені Орегонського університету підтвердили, що коти насправді прив'язуються до своїх господарів. Вони їх дійсно люблять, причому нітрохи не менше, ніж собаки. Але коти — вони такі коти: або ви їх приймаєте, або ні.
Чи знайоме коту почуття смутку або печалі?
Питання насправді провокаційне — дивлячись, що ми вкладаємо в поняття котячої "смутку". Так, описані численні випадки, коли коти щиро сумували, оплакували своїх померлих господарів. Вони відчували справжнісіньке горе. Але значно більше інших випадків — коли вусатики ніяк не реагували на смерть господарів, продовжуючи вести колишній спосіб життя. Особливо, коли їм не відмовляли в кормі — і взагалі ні в чому не відмовляли. Деякі тварини дійсно утворюють з господарями сильні фізичні і психологічні зв'язки, але це, швидше, виняток, ніж правило.
Повторимося: багато що залежить від особистості самого вихованця. Існують породи, які прив'язані до господарів більше, ніж інші — їх представники ходять за людьми по п'ятах. І все ж незмінним залишається наша головна теза: якщо кіт дружить, то виключно на своїх власних умовах — в цьому і полягає весь секрет.
Ви налаштувалися на хвилю одне одного, прийняли умови вусатого партнера — значить, у вашому домі запанували мир і гармонія. І кіт дійсно може нудьгувати, коли залишається один. Ви досі розмовляєте з вихованцем з позицій "господаря" і "старшого брата" — інша ситуація. Тоді кіт просто пристосовується і вибирає для себе найкраще. Головне, щоб вчасно наповнили миску. А казки про любов придумали письменники.
Звичайно, вас цікавить питання: а на якому рівні знаходяться ваші відносини з муркотливим вихованцем? Все гранично просто. Де знаходиться ваш пухнастий друг, коли ви повертаєтеся додому? Якщо він полюбляє зустріти і привітати вас радісним "мррр", потртися об ноги — значить, усе добре. Кіт дійсно любить вас і нудьгує без вас, причому в найкращому сенсі цього слова.
