У соцмережах ширяться скарги про те, що «Європа вже не та», «вулиці брудні», «їх там замінюють» і загалом скоро кінець світу.
Проте в основі цих процесів лежить звичайна економіка.
Європа стара. Середній вік німця чи італійця невблаганно повзе вгору. Щоб місцевий пенсіонер міг спокійно пити свій апероль на Майорці, хтось має працювати і платити податки. Багато працювати. Уявляєте, скільки коштувала б ваша кава в Берліні, якби її готував корінний баварець із запитами на профспілкову зарплату, медичну страховку для собаки і 30 днів відпустки? А сама кав’ярня закривалася б о другій дня, бо працювати понаднормово європейці не люблять.
Мігранти — це основа, на якій тримається весь європейський комфорт, до якого всі так звикли. Швидка доставка їжі, чисті готельні номери, зібрана полуниця в супермаркетах.
Може здатися, що вони сидять на соціалці і не хочуть працювати. І в цьому є частка правди. Тільки проблема тут не в якійсь особливій ліні приїжджих, а в недосконалій європейській системі.
Через бюрократію дозволу на роботу доводиться чекати роками. Натомість держава дає вам соціальне житло і виплати. А коли ви нарешті отримуєте право піти мити посуд, виявляється, що зарплата на цій виснажливій роботі лише на пару сотень євро більша за вашу соціалку. Ви б пішли надривати спину за ці копійки?
Це називається «пастка бідності». Європейські політики самі її створили, намагаючись бути добрими і гуманними, а тепер хапаються за голову. Звісно, є кримінал. Є цілі райони, куди ввечері краще не ходити. Але якщо зібрати тисячі бідних людей без перспектив, поселити їх у дешевих бетонних коробках на околиці і залишити варитися у власному соку — ви неминуче отримаєте маргіналізовані райони. Провальна інтеграція — це головна причина таких наслідків, які помилково сприймають за хитрий план.
Ця проблема стосується і нас, адже це наше завтра.
Після перемоги ми подивимося на демографічну статистику і нам стане недобре. Нам потрібно буде відбудовувати цілі міста, прокладати тисячі кілометрів доріг, запускати заводи. Ким? Нам критично не вистачатиме робочих рук. Україна неминуче стане країною, яка прийматиме мігрантів. Проте до нас мігруватимуть переважно вихідці з бідніших країн, а не айтішники з Каліфорнії.
Здається, варто просто написати правильні закони: жодної безлімітної соціалки, приїхав — працюй, вчи мову, поважай правила.
Ідея слушна, та у країні з величезним тіньовим сектором економіки, корупцією та слабкими інституціями мігранти не будуть жити за ідеальними правилами. Вони стануть чудовою мішенню для тіньових ділків. Їх найматимуть нелегально, платитимуть готівкою в конвертах, селитимуть по п’ятнадцять людей у підвалах без жодних прав, створюючи касту сучасних безправних чорноробів. А це прямий шлях до тих самих закритих криміналізованих анклавів, яких ми так боїмося.
Мігранти — це передусім люди, зі своїми потребами та правами. Вони привозять із собою свою культуру, релігію та соціальні норми, які можуть конфліктувати з нашими. Для повноцінної інтеграції недостатньо лише дати дозвіл на роботу. Потрібні мільярди гривень на мовні курси, перекладачів, соціальних працівників та додаткових вчителів у школах.
Ми так завзято сперечаємося, як нам не допустити появи мігрантів, що не розглядаємо іншого варіанту розвитку подій.
Вони можуть просто не приїхати.
Навіщо людині з іншого континенту їхати на небезпечну будову в країну, яка десятиліттями розміновуватиме свої території і житиме під постійною загрозою неадекватного сусіда? Навіщо обирати Україну з її розбитою енергетикою, якщо можна поїхати збирати яблука в безпечну і значно багатшу Польщу чи Німеччину?
А якщо до нас не стоятиме черга з охочих місити бетон за копійки, дефіцит людей стане нашим потужним поштовхом для розвитку.
Немає кому будувати? Доведеться впроваджувати 3D-друк будинків і модульне збирання. Немає кому працювати на складах? Доведеться купувати роботів і автоматизувати логістику. Немає дешевої робочої сили? Українському бізнесу доведеться платити високі зарплати своїм, інвестувати в технології і робити ставку на надвисоку продуктивність кожного окремого громадянина. Нам доведеться стати компактною, мілітаризованою, але інноваційною державою.
Роботизація, 3D-друк та автоматизована логістика вимагають значних інвестицій, стабільної енергетики і переосмислення підходів нашого бізнесу, який роками звик виїжджати на схемах і дешевій праці. Перехідний період буде болісним, а звичний комфорт тимчасово стане дорогим задоволенням. Нам доведеться вчитися управляти і мігрантами, які все ж наважаться приїхати, і дорогими інноваціями одночасно.
Тому, можливо, колись у відбудованому українському Харкові ранковий фільтр вам видасть не бариста з іншого кінця світу. Його приготує повністю автоматизована розумна кав’ярня, якою керуватимуть через планшет.
Коментарі