Чому є «великі кішки», але немає «великих собак»

Наземні хижаки поділяються на два табори: зграйні мисливці та самотні хижаки-засідники, інформує Ukr.Media.

Для сучасних ссавців ці дві стратегії — найефективніші.

Майже всі псові спеціалізуються на переслідуванні великих тварин. Принаймні — більших за них самих.

Сюди віднесемо всіх: від класичного сірого вовка й плямистих гієнових собак до динго та їхніх загадкових, майже привидоподібних родичів — новогвінейських співочих собак.

Ці тварини не відрізняються великими розмірами, тому їм доводиться працювати командою, щоб подолати здобич набагато більшу за них самих.

Звалити самотужки багатокілограмового рогатого гіганта — завдання зі сфери фантастики, навіть якщо той просто мирно жує сіно.

Плямисті гієни, хоча й є родичами котячих, безцеремонно «вкрали» тактику у своїх вічних конкурентів — псових. Еволюція пристосувала тіло зграйних хижаків до марафонів: кінцівки тонкі, кігті невтяжні й тупі — це забезпечує надійне зчеплення під час довготривалої погоні за здобиччю.

Зап'ястя лап нерухомі, щоб уникнути навантаження на суглоби під час тривалого бігу. Передні кінцівки трохи довші за задні.

Зграйні хижаки найчастіше полюють на відкритих просторах. У степах, саванах чи на рівнинах повітря добре переносить запахи, тому в них завжди гострий нюх — звідси й видовжена морда.

У тіні панують майстри засідки та раптового ривка. У цій справі відзначаються котячі. Великі коти, якщо бути точним.

Тут і тигр, і леопард, і ягуар, і сніжний барс із пумою.

Леви — це взагалі нахабні порушники правил: живуть прайдами й полюють групою, хоча анатомічно вони — типові самотні засідники.

Гепарди — десь посередині між псовими й котячими.

За звичками вони часто нагадують зграйних мисливців (самці полюють групами, які називають коаліціями), але самки, як правило, шукають їжу самотужки, покладаючись не на витривалість, як псові, а на швидкість і спритність.

Окрім левів (іноді й гепардів), великі коти — переконані інтроверти.

Щоб подолати велику здобич самотужки, їм довелося наростити трохи м'язової маси. Просто уявіть: один дорослий тигр за масою й силою дорівнює трьом, а то й чотирьом вовкам!

Коти не ганяються за здобиччю, а підкрадаються до неї, наближаючись якомога ближче, а потім нападають. Більшість живе в лісових екосистемах, де густа рослинність приховує їхнє наближення.

Оскільки коти не можуть дозволити собі ганятися за здобиччю полями й ярами, вони стали ефективними вбивцями.

Їхні кінцівки товстіші, ніж у псових, і м'язистіші. Задня пара ніг довша за передню, що дає змогу здійснювати потужні стрибки.

Зап'ястя дуже гнучкі, здатні хапати здобич.

А свої гострі, як бритва, кігті вони ховають, мов складані ножі, щоб не затуплювати смертоносну зброю об землю й каміння під час руху.

Ікла у великих котів більші, ніж у псових.

У них просто немає часу на «розмови». Вони діють за принципом: «прийшов, побачив, переміг».

У димчастих леопардів відносно розмірів тіла найбільші ікла серед котів, майже порівнянні з іклами древніх шаблезубих.

Морда в котячих укорочена, що збільшує силу укусу. Через це їхній нюх гірший, ніж у псових, тому вони більше покладаються на слух.

Псові живуть зграями, тому їм не потрібно бути великими, адже вони роблять ставку на чисельну перевагу. Коти працюють самотужки, тому їм довелося стати більшими.

І все ж таки один здоровенний «пес» у світі є.

Ведмеді — близькі родичі псових, тож цілком підходять на роль «великого собаки». Правда, такого «Тузика» на ланцюг не посадиш, та й будку для нього будувати я б не ризикнув.