Ці гіганти можуть валити дерева і перекидати важкі колоди, а вже за секунду — ніжно підняти хоботом чипсину. І не перетворити її на крихти!

Як вони це роблять? Група німецьких нейробіологів і робототехніків перейнялася цим. Зібралися, дослідили азійських слонів і оприлюднили розгадку в журналі Science. Виявляється, секрет полягає в вусах.

Стоп, які вуса у слона? А от такі.

Їхній хобот буквально всіяний вібрисами. Близько тисячі штук розкидано уздовж усього хобота. Ми ж звикли як: кіт чи щур сканує простір своїми локаторами на морді, ще й кумедно ними смикає туди-сюди, коли чимось зацікавлений. Слон так не вміє. Його вуса зафіксовані намертво. Жодних спеціальних м'язів, щоб ними поворушити, у нього немає. І якщо такий вус випаде, він уже не відросте. Тому слони свої вібриси бережуть.

Структура слонячого вуса така: біля кореня він жорсткий і пористий, а ближче до кінця перетворюється на м'якеньку, щільну гуму. Коли слон нишпорить хоботом по землі чи торкається предметів, ці вібриси не просто гнуться. Вони зчитують кожну вібрацію, кожен мікрорельєф поверхні і, як мікрофон підсилюють цей механічний сигнал, передаючи його прямісінько в мозок.

І ці вуса слонам життєво необхідні. Річ у тім, що зір у них — ну, відверто ніякий. Вони б точно не пройшли медкомісію на отримання посвідчення водія. Тому хобот із шаленою концентрацією вусиків на самому кінчику (там їх до 10 штук на квадратний сантиметр) — це їхні очі, пальці й 3D-сканер одночасно. Вони буквально бачать світ на дотик.