Чому в одного верблюда один горб, а в іншого два й що лежить у горбі

Одногорбий і двогорбий верблюди відрізняються не віком і не статтю. Це різні види. Одногорбого називають дромедаром, або дромадером, двогорбого — бактріаном. А в горбах в обох лежить жир, і важить кожен горб майже як мішок картоплі.

Одногорбий живе в спеці, двогорбий терпить і −40

Дев'ять верблюдів із десяти у світі одногорбі, тому на фото з пустелі майже завжди дромедар. Понад 80% із них живуть в Африці, решта — в Аравії, на Близькому Сході та в Індії. В Австралії блукають сотні тисяч здичавілих дромедарів. Їхніх предків завезли в XIX столітті возити вантажі, а коли в 1920-1930-х їх замінили машини, багатьох просто відпустили.

Дромедар легкий і високий, самці бувають 1,8-2,4 м у холці. Довгі ноги тримають тіло далі від піску, який у пустелі нагрівається до 70 °C. Шерсть у нього коротша, ніж у двогорбого.

Двогорбий бактріан живе в Монголії, на півночі Китаю та в Казахстані. Влітку там буває до +55 °C, взимку до −40 °C. Морозу бактріан не боїться. У Монголії вантажі на верблюдах возять якраз восени та взимку, а влітку, у сезон дощів, їх майже не навантажують через високу вологість. Частину води взимку бактріан отримує, коли їсть сніг. До зими в нього відростає густа шерсть, а грива й борода бувають завдовжки до 25 см. Навесні ця шуба злазить клаптями, які звисають із шиї, спини й ніг, ніби верблюда абияк підстригли.

Крім домашніх, є ще дикий двогорбий верблюд, окремий вид. Їх залишилося близько тисячі, вони живуть у пустелі Гобі в Китаї та Монголії. Горби в нього нижчі й гостріші, ніж у домашнього. Він уміє пити воду солонішу за морську, а домашній бактріан таку пити не може. Як дикий із цим справляється, поки не з'ясували.

У кожному горбі 25-35 кг жиру

Горб — це жир, скріплений волокнистою тканиною. У ситого бактріана кожен горб підіймається на 25-35 см і важить 25-35 кг. У дромедара горб один, але й він тягне до 36 кг.

Такий запас верблюд витрачає, коли корму мало. Під шкірою в нього жиру майже немає, і тіло не закутане ним, як ковдрою. Тому в спеку решта тіла легко віддає зайве тепло.

Верблюжата народжуються взагалі без горбів. На спині в новонародженого лише горбки шкіри з китичками кучерявої шерсті. Там потім і виростуть горби.

У голодного верблюда горби завалюються набік

У бактріана горби майже не пружні. Доки в них є жир, вони стирчать угору. Коли верблюд довго голодує і жир іде, горби обвисають і завалюються набік. Першим худне задній горб. Кочівники по горбах із першого погляду бачать, чи ситий верблюд. Горб дромедара пружний і не падає, у голодного він просто стає маленьким.

Тож якщо у двогорбого верблюда на фото горб звисає, як порожній мішок, найімовірніше, жиру в ньому залишилося мало. Коли верблюд знову від'їсться, горби наповняться й піднімуться.

Жир дає воду, але верблюду від неї не легше

Коли жир згоряє в тілі, з нього виходить вода, і за вагою її навіть більше, ніж було жиру. Але щоб жир згорів, потрібен кисень, а отже, треба більше дихати. З кожним видихом у сухому повітрі пустелі йде волога, і врешті верблюд втрачає води більше, ніж отримує. Вчені ще в 1960-х порахували, що води з горба не вистачило б покрити ті втрати вологи, які виміряли у тварин.

Тижнями без води, а потім 100 літрів за десять хвилин

Як верблюд обходиться без питва, з'ясував Кнут Шмідт-Нільсен. Це американський фізіолог, який вивчав верблюдів у Сахарі. Він показав, що горб тут ні до чого. Верблюда виручає одразу кілька хитрощів тіла, і жодної з них поодинці не вистачило б.

Верблюд може втратити стільки води, що схудне на 25-30%, і все одно не загине. Більшість інших ссавців гине вже при 12-14%. Без питва бактріан у крайньому разі живе два-три тижні, а корова три-чотири дні. У спеку одногорбий обходиться без води 4-7 днів, а якщо не працює і їсть соковитий корм, може місяцями не пити зовсім.

Удень верблюд майже не потіє. За день його тіло нагрівається з 34 до 40 °C, і тепло накопичується у великому тілі, тож позбуватися його потом не доводиться. Уночі верблюд віддає його холодному повітрю й до ранку знову остигає. Потіти він починає, тільки коли тіло нагріється до 41 °C. Шерсть у спеку теж допомагає, вона заслоняє тіло від сонця й жару піску. Стриженому верблюду доводиться потіти в півтора раза більше.

Воду береже й ніс. На видиху повітря в носі остигає, волога осідає всередині й не виходить назовні. Уночі, у прохолоді, так зберігається до 60% води, яка інакше пішла б із диханням. Сечі у верблюда, якому хочеться пити, уп'ятеро менше, ніж зазвичай, а гній такий сухий, що пастухи розпалюють ним багаття.

Зате коли вода з'являється, верблюд випиває понад 100 літрів за 5-10 хвилин, це близько десятка відер. Випита вода до доби тримається в шлунку й кишківнику і йде в кров потроху. А коли вода потрапляє в кров, клітини крові від неї набрякають. Кров'яні тільця у верблюда не круглі, як в інших ссавців, а овальні. Вони набрякають майже у два з половиною рази й не лопаються, а в інших тварин витримують набрякання тільки в півтора раза. Тому корова стільки води за один раз не перенесла б, а верблюду це не шкодить.

Чому горбів один чи два, вчені не знають

Жодне дослідження поки не пояснило, чому дромедару дістався один горб, а бактріану два. Зате відомо, звідки прийшли самі верблюди й навіщо їм, можливо, знадобився горб.

Батьківщина верблюдів — Північна Америка, там вони з'явилися близько 40-45 млн років тому. Перші були розміром із кролика. Лами й альпаки, в яких горбів немає, відокремилися від верблюдів ще в Америці. Предки нинішніх верблюдів перейшли в Азію близько 6-7 млн років тому через Берингію, сухопутний міст на місці нинішньої Берингової протоки. Вони дійшли й до півдня України. Їхні кістки часто знаходять у Причорномор'ї, а найдавніші з цих знахідок належать одним із найраніших верблюдів Європи. Уже в Старому Світі від спільного предка, найімовірніше, і розійшлися одногорбий і двогорбий верблюди.

Частина їхньої рідні залишилася в Америці й забралася далеко на північ. На канадському острові Елсмір, за полярним колом, знайшли кістку гігантського верблюда, близького родича нинішніх, віком 3,4 млн років. Тоді там ріс ліс, але взимку стояли морози, а полярна ніч тривала близько пів року. Горба по одній кістці не видно, тому вчені лише припускають, що жир у горбі допомагав таким верблюдам пережити довгу зиму, як запаси жиру допомагають зараз північним копитним. Широкі плоскі ступні верблюда теж, на їхню думку, залишилися з тих часів, адже вони годяться і для піску, і для снігу.

А може, одногорбий просто колись втратив другий горб? Сліду від нього не знайшли. У зародка дромедара й у новонародженого верблюжати немає навіть зачатка другого горба, це перевірили ветеринари в Дубаї у 2010 році.

Якщо схрестити одногорбого з двогорбим

Одногорбих і двогорбих верблюдів схрещують понад дві тисячі років. Якщо батько дромедар, а мати бактріан, дитинча в Казахстані називають наром. Якщо ж навпаки, батько бактріан, а мати дромедар, гібрида в Туркменістані звуть інером.

У гібрида зазвичай один горб, тільки дуже довгий, від лопаток до попереку. Попереду на ньому западина глибиною 4-12 см, яка ніби ділить горб на два. Іноді виростають два горби, великий і малий. Гібриди більші за батьків, дорослий важить у середньому 650 кг і везе 400-500 кг вантажу, більше, ніж будь-який із чистих видів. Потомство в них буває, але від двох гібридів народжуються слабкі дитинчата. Тому гібридну самицю знову зводять із чистим дромедаром або бактріаном. Таких гібридів і тепер розводять у Казахстані та Туреччині.

Верблюдів тримали й на наших землях

Живих верблюдів тримали Острозькі, один із найбагатших князівських родів Речі Посполитої. У 1574 році князь Василь Острозький подарував Генріху Валуа, французькому принцу, який тоді сходив на польський престол, п'ять верблюдів, «народжених у Польщі». Схоже, їх уже розводили. В описі 1615 року у двох маєтках під Старокостянтиновом на Хмельниччині записано 14 верблюдів, а при них «верблюдник» Калько із села Старики.

Саме слово «верблюд» теж прийшло здаля. Слов'яни взяли його в готів, давнього германського народу, і переробили на свій лад, наблизивши до слова «великий». У готів воно вже означало верблюда, а до них прийшло через грецьке слово, яким називали слона. Як ім'я слона перейшло до верблюда, словники не пояснюють.