Історія візитки: звідки взялася, та як правильно нею користуватися

Зараз дозволити собі мати персональну візитку може кожен — від школяра до глави великого банку. Велика справа — помістити на клаптик папірця ПІБ, посаду (рід занять), телефон і роздавати направо та наліво! Але не всі знають, що існують певні правила оформлення візитки, та й вручення візитки являє собою дотримання цілого списку правил, інформує Ukr.Media.

Китайський гість

Прабатьки візитних карток вперше з'явилися в Китаї в третьому столітті. Тоді імператорським указом всім чиновникам було наказано виготовити "карти відвідувачів". Такі візитки виготовлялися з червоного паперу, на якому каліграфічним почерком були вказані тільки ім'я, прізвище та посада імператорського службовця.

Достовірно не відомо, чи китайське віяння дійшло до Європи, але в XVI столітті візитка міцно закріпилася серед дворян та інших високопоставлених громадян. Невеликий папірець був витонченим аксесуаром і представляв свого "господаря" у всьому блиску і пишноті. На папірцях з'явилися не лише ім'я-прізвище власника, але і його фамільний герб, що несе досить розгорнуту для присвячених інформацію.

З "просунутої" Європи картка перекочувала в Російську імперію. При Катерині II візитні картки були неабияк химерні, їх прикрашали рослинними орнаментами і химерними гербами високородних власників. А в 19 столітті виник цілий "візитковий" етикет, за складністю не поступається столовому.

Але в молодому СРСР візитки були оголошені пережитком минулого і практично вийшли з "ужитку". Тільки через деякий час з'явилися знову серед держчиновників і артистичної богеми. Зараз важко уявити, що в ті часи, щоб отримати право на іменну візитку, необхідно було отримати "добро" в компетентних органах. З приходом демократії ситуація разюче змінилася і мати візитні картки могли тепер усі!

Уміння вручати

Зараз візитні картки є частиною іміджу людини і підкреслюють індивідуальність не лише свого власника, але й цілої компанії, фірми або підприємства. На найвимогливіший смак дизайнери та поліграфісти пропонують візитки кольорові та чорно-білі, оздоблені золотом, пластикові, навіть дерев'яні та залізні! Але якою б не була ваша персональна картка, пам'ятайте, що її вручення або прийняття від іншої людини вимагає певних правил етикету.

Вручаючи візитку, необхідно виразно вимовити своє ім'я та прізвище. Поверніть "ділову картку" так, щоб людина могла добре бачити текст, написаний на ній. Тому не слід лицьову сторону візитки нагромаджувати великою кількістю інформації. Брати візитку треба правою рукою, а потім взяти в обидві руки.

Старші за віком або положенням першими дають візитки молодшим, жінки спершу дають чоловікам, а господарі повинні запропонувати свої іменні картки гостям. Потім слід покласти картку в кишеню або в візитницю. Ні в якому разі не робіть позначки на візитці іншої людини в її присутності, залиште це на потім. Не крутіть її в руках, не скручуйте. Людина може розцінити це як знак неповаги або відсутність хороших манер.

Про сховище

Візитниць для зберігання "карт відвідувачів" зараз безліч — від кишенькових пластмасових і металевих до настільних, у палітурці з крокодилячої шкіри. Зроблений на замовлення цей стильний аксесуар може бути ідеальним подарунком для шефа або просто хорошим сувеніром. До речі, задумавши зробити собі візитки, врахуйте, що багато візитниць мають горизонтальні осередки з прозорого матеріалу. Тому краще не робити їх у вертикальному напрямку, тому що людині доведеться кожен раз вивертати шию, щоб прочитати на ній ваші дані.

Ч і Ж

Попри широке поширення візиток, ще мало хто знає, що картки для жінок і для чоловіків повинні відрізнятися в форматі. Чоловічий розмір — 9х5, жіночий — 8х4 сантиметрів.

Вибираючи матеріал для візиток, зверніть увагу на якість паперу. Найкраще підійде матова меловка, але не пластик або ламінований папір. Адже той, хто отримує вашу візитку, не зможе написати на зворотному боці важливі для нього відомості, що стосуються вашої персони.

Умовні скорочення

Побачивши в лівому нижньому кутку візитки парочку латинських букв (особливо, якщо вам її надіслали поштою), не дивуйтеся і не думайте, що людина просто "розписувала" ручку. Є певні умовні скорочення, прийняті в усьому світі.