Існує трохи незручна правда про нашу взаємодію з їжею, яку зазвичай обговорюють хіба що в чергах до гастроентеролога. Ми роками купуємо дорогі суперфуди, рахуємо антиоксиданти і віримо, що організм — високотехнологічна лабораторія, яка витягує з усього абсолютний максимум. А потім з’їдаємо порцію салату і з подивом виявляємо, що деякі інгредієнти просто вирішили нас проігнорувати. Вийшли, так би мовити, у тому ж вигляді, в якому й зайшли.
З’ясовується, що наша травна система має свої межі.
Кукурудза
Ця яскраво-жовта, блискуча оболонка кожного зернятка створена з целюлози, настільки міцної, що еволюція не дала нам потрібних ферментів для її перетравлення. Всередині, звісно, ховається солодкий крохмаль, який засвоюється чудово, але щоб до нього дістатися, доводиться добре пережовувати. Зате сама оболонка змітає з кишківника все зайве, не затримуючись і не вимагаючи подяки.
Гриби
Їхні клітинні стінки складаються з хитину. З якого також зроблені панцири жуків і крабів. Наш шлунковий сік, звичайно, містить крапельку хітинази, але цього замало, щоб розчинити таку броню. Тому гриби проходять крізь нас транзитом, попутно зв’язуючи жири та жовчні кислоти. Ми, по суті, їмо мікроскопічні щити, які захищають наші внутрішні органи від зайвого холестерину, поки самі залишаються цілими. Білки й вітаміни, що ховаються всередині цих клітин, ми все одно встигаємо забрати собі.
Насіння (льон, чіа, кунжут) та горіхи
Насіння льону, чіа та кунжут сипати цілими у ранковий йогурт і відчувати свою залученість до здорового способу — заняття безглузде. Їхня захисна капсула непробивна для травних соків. Проглинуте цілком насіння льону так само цілим і покине тіло, забравши з собою всі свої цінні олії. Щоб ця витрата часу хоч якось виправдала себе, насіння доводиться перемелювати. А горіхи або довго замочувати, або жувати до стану однорідної пасти, інакше вони пройдуть крізь вас, зберігши всі свої поживи при собі.
Шкірка овочів та фруктів
Чомусь у багатьох з дитинства закріпився рефлекс зрізати шкірку з яблук, огірків чи баклажанів. Ніби там ховається щось небезпечне чи негідне. А насправді саме ця тонка плівка — концентрат нерозчинної клітковини і антиоксидантів. Зрізаючи її, ми власноруч викидаємо у смітник найціннішу частину продукту, залишаючи собі лише солодку воду з м’якоті.
Бобові (квасоля, сочевиця, горох)
Бобові містять складні вуглеводи, які наш організм не вміє розкладати до кінця. Ці недоперетравлені залишки стають їжею для бактерій у нашому кишківнику. Так, цей процес супроводжується незручним бурлінням, за яке сочевицю та горох не люблять у світських товариствах. Але ці бактерії, отримавши свій обід, у вдячність синтезують для нас вітаміни та підтримують імунітет.
Цілісні злаки (вівсянка, бурий рис, висівки)
Зовнішня оболонка зерна — висівки, які так старанно здирають, щоб отримати білосніжне борошно вищого ґатунку і шліфований рис. Ця груба тканина працює як волога губка. Вона розбухає, м’яко тисне на стінки кишківника, змушуючи його рухатися, і дає відчуття ситості, яке не хочеться перебивати десертом через годину.
Жорсткі частини м’яса (жили та хрящі)
Навіть у м’ясі є свої непідкорні елементи. Жили та хрящі складаються з еластину і колагену. Еластин настільки впертий, що наші ферменти здаються перед ним безсилими, тому сирі гумові шматки ми інстинктивно випльовуємо. А от колаген — інша справа. Якщо його довго тушкувати у вологому середовищі, він капітулює, перетворюючись на ніжний желатин, який тіло засвоює з радістю.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!