Але цей дід може, судячи з усього, і не тільки це. Згадую, як бабця наша залишила нас з братом на дачі. Залишила з дідом. Треба їй було поїхати у справах. Нам по 8 років було. Вляглися спати, балакаємо. Дід каже:
— Спіть. Завтра підніму рано. Сніданок о дев'ятій, інформує Ukr.Media.
Нам по барабану. Заснули о півночі. Дід будить о 8.30:
— Вставайте. Сніданок о дев'ятій.
— Ага, діда...
І спати далі. Встаємо в 11. Сарай з продуктами замкнений. Ключі у діда в кишені. Бабця-то нам по п'ять разів сніданок підігрівала, а тут на тобі...
— Діда, а сніданок?
— Сніданок о дев'ятій.
Почекали трохи, думаємо, ну і хрін з ним.
— Діда, ми на річку.
— Ідіть. Обід о першій годині.
Пішли. Приходимо в половині третього. Сарай на замку.
— Діда?
— Вечеря в сім.
Після купання в річці дуже жерти охота. До того ж, ще й не снідали. За хлівом був відритий льох. Там стояли дві трилітрові банки з вершковим маслом. Так ось. Два восьмирічних пацана їли це масло пальцями з банок.
Сім годин. Ми вже сидимо за столом. Дід накладає в миски гречану кашу. Я починаю їсти. Брат кашу відсуває:
— Діда, я таке не їм. Мені бабуся розсипчасту робить.
Дід мовчки забирає миску:
— Сніданок о дев'ятій.
— Ні, діда, не прибирай. Я з'їм.
На наступний день ми сиділи за столом о дев'ятій. Ось таке виховання. За добу. Без криків, нотацій і рукоприкладства.
