Що робити з дитиною, яка почала брехати? Поради психолога

Брехня в різних своїх проявах — це невід'ємна частина соціального життя людини. Варто пригадати, скільки разів протягом дня ми когось обманюємо, говоримо напівправду, приховуючи частину інформації. Така поведінка вважається цілком нормальною. І дійсно, варто чесно говорити колезі, що вона невдало підстриглася, або повідомляти літній родичці, що вона смертельно набридла вам своїми розмовами про здоров'я?

Але якщо до власної брехні дорослі ставляться цілком нормально, то дитяча брехня викликає різко негативну реакцію. Виявивши, що син чи донька кажуть неправду, мами і тата нерідко впадають у паніку і починають шукати відповідь на питання, як відучити дитину брехати?

Брехня чи фантазія?

Варто відрізняти фантазії і неправду. Перші зовсім нешкідливі і навіть, навпаки, природні для дітей. Фантазуючи, малюк розвиває свої творчі здібності. А, на думку К. Чуковського, вік від 2 до 5 років — це найбільший розквіт творчості та польоту фантазії, інформує Ukr.Media.

Деякі речі не варто вважати брехнею.

Різні "придумки" під час гри

Захопившись грою, дитина може сама повірити, що деталь від конструктора — це секретний прилад, а сірникова коробка — це карета для принцеси.

Фантазії на різні нешкідливі теми

Малюки нерідко розповідають всілякі неймовірні історії, однак, назвати їх брехнею було б неправильно.

Страхи

Дошкільнята нерідко відчувають різноманітні страхи. Дитина, яка твердо впевнена, що під її ліжечком в темряві ховається "Бабай", зовсім не бреше. Якщо подібні страхи нав'язливі та не минають після 7-8 років, батькам потрібно обов'язково звернутися до психолога.

Брехня ж, на відміну від фантазій, завжди корислива. Намагаючись збрехати, дитина переслідує певну мету: уникнути покарання, щось отримати та ін.

Малюки на свідому брехню нездатні, свідомо брехати дитина може почати у віці близько 6 років.

Причини, які спонукають дитину збрехати

Щоб відучити дитину від брехні, потрібно постаратися з'ясувати, які саме причини спонукають її сказати неправду. Найчастіше, це:

• страх покарання;
• спроба самовиправдання після вчинення поганого вчинку;
• бажання виглядати в очах оточуючих більш значущим;
• бажання зробити дію, яка заборонена батьками;
• суперечливі очікування.

Іноді зустрічаються й випадки патологічної брехні. З такими проблемами краще боротися в тандемі з психологом.

Як відучувати?

Якщо батьки хочуть відучити дитину говорити їм неправду, вони повинні розуміти, що немає нічого більш дієвого, ніж власний приклад.

Дитина повинна обов'язково довіряти мамі і татові, знаючи, що батьки не обдурять її ні за яких обставин. Якщо ж у сім'ї прийнято давати обіцянки та не виконувати їх, або "жартома" обманювати малюка, то важко очікувати, що дитина виросте зразком правдивості та чесності.

Поради психолога:

1. Якщо дитина починає розповідати батькам очевидну неправду про свої неймовірні здібності, значить, вона хоче здаватися оточуючим кращою, ніж вона є насправді. Потрібно зауважити, що це тривожна ознака. Варто замислитися, чому дитині доводиться привертати увагу і заслуговувати похвалу вигадками? Можливо, їй мало приділяють уваги в сім'ї або батьки дуже скупі на похвалу і заохочення? Варто переконати дитину, що батьки її люблять такою, якою вона є.
2. Частою причиною брехні є бажання уникнути покарання. Слід подумати, а чи не занадто суворо ставляться до дитини в сім'ї? Наприклад, безглуздо і навіть шкідливо карати малюка за те, що він зробив ненавмисно. А якщо до неприємних наслідків призвели пустощі або лінь, то карати слід за простим принципом усунення наслідків: "розбив вазу — прибери уламки".
3. Нерідко дитина починає придумувати для себе самовиправдання, якщо розуміє, що вона зробила щось погане. Наприклад, незаслужено образила молодшого братика. На закиди мами багато дітей починають шукати виправдання своїм діям: "Він сам до мене перший почав лізти!" та ін. З такою брехнею боротися дуже складно, оскільки вона спрямована на відновлення власної самооцінки. Батькам ні в якому разі не варто, не розібравшись, карати шибеника. Потрібно спокійно і виключно в дружньому тоні розібрати ситуацію.
4. Діти, потрапляючи в новий колектив, нерідко починають вигадувати різні історії про свою сім'ю. Така брехня, як правило, з'являється приблизно в 7 років, тобто, при вступі дитини до школи. Її поява свідчить про те, що дитина не задоволена своїм становищем в колективі. Як боротися з такими казками? Потрібно спробувати пояснити, що володіння всіма іграшками світу не приносить щастя. А щоб друзі цінували і поважали, досить бути хорошою і доброзичливою людиною.
5. Дуже часто брехня виникає у відповідь на надмірно суворі вимоги батьків. Наприклад, якщо дитині 7-9 років суворо забороняють робити те, що її однолітками дозволено (гуляти самостійно у дворі, поїхати з класом на екскурсію тощо). У цьому випадку, бажання бути не гірше за товаришів, зазвичай, пересилює, і дитина складає "байку" для батьків. Наприклад, повідомляє, що виходила у двір з бабусею, хоча насправді вона ходила у справах. Тут потрібно переглянути пріоритети виховання. Слово "не можна" не повинне бути найпопулярнішим під час спілкування дитини з батьками. Заборони потрібні, але вони повинні бути обгрунтованими.
6. Нерідко батьки намагаються реалізувати через дітей власні мрії. Наприклад, мама наполегливо водить доньку на фігурне катання, хоча тій подобається малювати. В цьому випадку, за першої нагоди дитина почне ухилятися від необхідності займатися нецікавою справою, придумуючи різноманітні причини. Тут необхідно вчитися слухати і враховувати бажання самої дитини.

Отже, брехати батькам діти можуть з різних причин. Тому, перш ніж намагатися карати дитину за те, що вона говорить неправду, варто спробувати розібратися, що спонукає її до цього. А для цього потрібно з дитинства вибудовувати довірчі відносини з сином або донькою.