Новий погляд психології на образи, ображатися треба задля свого здоров'я

Усім з дитинства кажуть, що ображатися не можна, це погано, бо «на скривджених воду возять», та вчать прощати. Але чи справді ви не маєте права «надутися» і всім виглядом це показати? Спробуємо розібратися, інформує Ukr.Media.

Чому варто ображатися і що буде, якщо цього не робити

А також як пережити образу та залишитися сумлінним?

Образу можна віднести до емоцій, а вони необхідні нам для того, щоб орієнтуватися в цьому світі. Крім того, вони так чи інакше перетинаються із базовими почуттями, закладеними в нас ще з народження: гнівом, страхом, радістю, болем, сумом і цікавістю. По мірі дорослішання, у людині ці почуття трансформуються в букет емоцій. Наприклад, лють — це сильно виражене обурення, в той час як роздратування — те ж саме почуття, тільки більш слабке. Ці емоції можуть перегукуватися один із одним, породжуючи такі складні почуття, як ностальгія — суміш слабкого смутку та болю.

Образа — таке ж синтетичне почуття, що складається з гніву, болю та смутку. Ображаючись, ми транслюємо приблизно наступне: «Мені сумно від того, що боляче, і я гніваюся на того, хто змусив мене відчувати себе погано». Утім, ми можемо приховувати образу не на людину, а на ситуацію, Всесвіт або навіть деталь конструктора, на яку наступили.

Чому варто ображатися?

Перш за все, для досвіду. Ображаючись, ми отримуємо масу інформації: що для нас є неприємно та погано, що стало джерелом цього, і що ми можемо зробити, щоб більше це не відчувати. Наприклад, колезі дали премію за роботу, яку ви робили разом, але вас не винагородили. Прикро, правда? Розберемо цю емоцію на почуття: біль, гнів і смуток. Останню можна пояснити несправедливістю, це зрозуміло. Біль або відчуття шкоди викликані недоотриманням доходу, а ви відчуваєте злість на начальство, людину або фірму, що прийняла таке рішення.

До чого нам ця інформація? Для досвіду і навчання. Що буде далі? Ви зміните відділ, поспілкуєтеся з начальником, чому так сталося, звільнитеся або просто перестанете так серйозно виконувати свої обов'язки надалі. А що буде, якщо пробачити образу? Ви не навчитеся на своїх помилках і якщо ситуація повториться знову, швидше за все, знову отримаєте менше грошей, ніж ваш колега.

Візьмемо інший приклад: ви дізналися, що ваш молодий чоловік спускає гроші, відкладені на відпустку, на купівлю оновлення в комп'ютерній грі. Прикро, чи не так? Знову шукаємо біль, смуток і гнів. Сумно усвідомлювати, що ваш коханий не такий хороший чоловік, яким здавався. Боляче, тому що він бреше і ставить ваш відпочинок під удар. Відповідно, сердитесь й ви на нього. Якщо пробачити образу, ви позбудетеся відпустки просто так, дозволивши вашому хлопцеві спускати сімейний бюджет незрозуміло на що в майбутньому це може повторитися.

Якщо не хочете про гроші, спробуємо третій варіант: ви написали статтю в співавторстві з найкращою подругою, а вона мовчки подала її на конкурс і виграла як єдиний автор. Прикро? Ще як! Вам сумно, тому що ваша подруга так вчинила. Прикро, тому що вона не згадала ваше ім'я як автора і ви втратили приз. А гніваєтесь через зіпсовані стосунки з нею і її вчинок. Скажете, не варто приховувати образу, мовляв, «бог її покарає»? Значить, ви дозволяєте іншим завдавати вам шкоди й мовчки зносити це. Така позиція небезпечна тим, що ви не вчитеся на гіркому досвіді та допускаєте повтор негативної ситуації в майбутньому.

Як пережити образу?

Схема приблизно така: пригода — образа — оцінка збитку (тим, кого образили, а краще обом сторонам) — відновлення меж — висновки — відпущення ситуації — прощення (але не факт). Розглянемо першу ситуацію: колезі дали премію, а вам — ні. Ви прийшли до начальника з'ясувати, що сталося і почули: «Вибачте, замотався. Отримаєте премію в наступному місяці». І ви отримуєте. Все: збиток визнали, межі відновили, висновки зробили, помилку пробачили.

У другому випадку ви йдете до хлопця і питаєте, як він міг витратити гроші на ігри, а не на відпустку. У відповідь ви чуєте, що ігри цікавіші, ніж поїздки у Європу. Ви сваритеся і розлучаєтеся. Ваш коханий скаржиться на вас друзям, і деякі з них навіть відвертаються від вас. У результаті збиток визнали тільки ви, відновлення меж може зайняти час, як і висновки. Ви переживаєте, згадуєте, чи були які-небудь «дзвіночки» раніше і думаєте про те, як будете піклуватися про себе в наступних відносинах (якщо, звичайно, захочете їх побудувати).

Розібравшись у ситуації, ви більше не дозволите своєму хлопцеві псувати вам життя, але не обов'язково його пробачите. Звичайно, було б ідеально, якби всі ми закінчували відносини на ноті взаємоповаги, але іноді прямо-таки корисно чесно зізнатися самим собі: «Мій колишній — козел, і він сильно мене образив!».

У третій ситуації ви припиняєте спілкування із подругою. На статті, звичайно, світ не зійшовся клином, але ви робите висновок, що працювати в парі з цією людиною не варто. Блокуєте її номер у телефонній книзі, працюєте у різних сферах, і вже потім дізнаєтеся, що подруга так вчинила, щоб довести своїй мамі, що здатна на подвиги, але боялася, що вона спише весь успіх на другого автора. Подругу можна і пробачити, але спілкуватися з нею далі необов'язково.

Таким чином, чим швидше ви зрозумієте, що сталося, тим швидше відпустите ситуацію. Але щоб простити, потрібно пережити, наприклад, жалість до подруги та її відносин з матір'ю, або пройти через складні життєві ситуації, на тлі яких авторство статті здасться вам справжньою дрібницею, і ви не будете більше злитися.

Що трапиться, якщо не ображатися?

Буває і так, що ми й ображатися не збиралися, а все одно «надулися». Знайоме? Тож крім шкоди від ситуації ми ще страждаємо від шкоди внутрішнього критика, який, заставши нас за гнівом або образою, починає говорити, що ми злопам'ятні, дріб'язкові, жадібні, образливі й взагалі погані. Це почуття не несе в собі нічого корисного, перетворюючись у вину або сором, і б'ючи по нашій самооцінці.

Ви можете заперечити, що є люди, які легко ображаються без видимої на те причини. І будете мати рацію. Образа, як і будь-які переживання, вимагає внутрішнього балансу, оскільки є формою відносин зі світом. Почуттів може бути в надлишку, так і нестачі. Тому необхідно знаходити рівновагу, як для себе, так і для навколишніх, аналізуючи кожну подію за запропонованою вище схемою (смуток, біль, обурення).

Крім того, бувають ситуації, в яких доречно ображатися, і в яких це можна робити. Але навіть потрапивши в другу групу, ми можемо промовляти свої образи «про себе». Наприклад, опинившись у полоні, не варто показувати своїм кривдникам гнів або образу, але можна нагадати собі, що ви перебуваєте в ув'язненні не з власного бажання, і приховуєте почуття тільки щоб захистити себе і врятуватися.

Також важко висловлювати свої негативні почуття стосовно родичів, особливо якщо вони хворі. Погодьтеся, складно злитися на стареньку бабусю чи батька з деменцією, хоча вони здатні наговорити багато неприємних речей. У такій ситуації корисно виказувати свої почуття наодинці, де близькі вас не почують. Або звернутися до психолога, щоб подолати стрес, самотність і безпорадність. Ви можете виправдовувати слова і дії бабусі чи тата, але в душі вам все одно буде неприємно і ви будете не згодні з тим, що з вами можна так чинити.

Тому необхідно відокремити себе правильного від себе — живого. Перший може і не показує, що ображається і злиться, тому що знаходиться в небезпеці або спілкується з тим, хто не розуміє, що робить. А другий потребує турботи, любові й підтримки, справедливості, премії та відпустки. І тут немає нічого поганого. А буває й так, що образливість є рисою характеру. Піймавши себе на думці, що вас ображають, задумайтеся, чи не потрібна вам терапія, оскільки це схоже на симптом.

Як бути з мораллю?

Складно дати відповідь на це питання. Навіть атеїстів виховують у системі гріха і його спокутування. Одним релігія допомагає зрозуміти, що люди не ідеальні, і легше перенести образу. Іншим тільки заважає, як і будь-яка інша система, в якій оперують термінами «повинен» і «треба». Тому тут все залежить від того, наскільки релігійними є особисто ви.

Психологія як наука більше спирається на гуманістичні процеси, а не релігію, включаючи право людини на емоції й почуття як спосіб орієнтуватися у світі та приймати рішення на своєму шляху. Вона ж дозволяє їй і ображатися, так само як і виявляти будь-які інші свої переживання.