Астрономи виявили у зовнішніх шарах Сонця новий вид сферичних утворень, які рухаються по викривлених траєкторіях, подібно гарматним ядрам. Спостереження в різних діапазонах показують, що ці структури є згустками матеріалу хромосфери Сонця, які приводяться в рух пересополученням магнітних ліній, інформує Ukr.Media.
Хромосфера — це одна із зовнішніх оболонок Сонця та інших зірок, розташована між фотосферою, де народжується велика частина оптичного випромінювання, і набагато більш розрідженою і гарячою короною. У хромосфери значно змінюються такі параметри, як щільність і температура плазми, тому в ній відбувається безліч видів активності, таких як спікули, викиди та бомби Еллермана.
Спікули — це швидкопересуваючі та короткоживучі (характерний час близько 15 хвилин) струменя гарячої плазми, які вистрілюють у хромосферу на висоту до десятків тисяч кілометрів, а потім зникають. Викиди — менш масштабні і ще більш короткі (2-10 хвилин) потоки плазми у вигляді переверненої літери Y, які пов'язані з пересполученням ліній магнітного поля невеликої індукції. Бомби Еллермана — це крихітні за масштабами Сонця спалахи тривалістю близько 5 хвилин, спостерігаються по краях сонячних плям, де лінії магнітного поля виходять на поверхню фотосфери.
У роботі під керівництвом Шухун Яна (Shuhong Yang) з Китайської академії наук описано новий вид транзієнтного хромосферного об'єкта, який автори називали гарматними ядрами (ядра, очевидний каламбур з вживаною в розмовній мові фрази to do a cannonball, тобто «стрибати у воду «бомбочкою»). Автори виявили явище при вивченні Сонця за допомогою наземного китайського телескопа NVST у фільтрі H-альфа, тобто на довжині хвилі приблизно 656 нанометрів, що відповідає переходу електрона в атомі водню з третього рівня на другий.
На отриманих кадрах астрономи помітили об'єкти, що переміщаються по викривлених траєкторіях подібно випущеним з гармати ядрам. В деяких випадках вони були темнішими за навколишні речовини, в інших — світлішими. На основі зібраних даних вдалося виміряти параметри «ядер»: їх середня швидкість дорівнює 56 кілометрів на секунду, обсяг приблизно дорівнює півтора мільярда кубічних кілометрів, а маса — ста п'ятдесяти мільйонам кілограмів.
У додатковому сеансу спостережень взяла участь американська космічна обсерваторія SDO, дослідивши об'єкти в ультрафіолетовому діапазоні, а також дозволила відновити структуру магнітного поля. Астрономам вдалося зафіксувати підвищену світність в ультрафіолеті від «ядер» і зміни магнітного поля поруч з ними.
Дані дозволили авторам висунути ідею про походження цього феномена. Згідно з нею подібні згустки народжуються при пересполученні магнітних ліній в хромосфері. Так може відбуватися в результаті спливання з глибини зірки невеликих магнітних петель, які потім взаємодіють з більш великомасштабним полем, що приводить плазму в рух уздовж домінуючого напрямку поля. При подібних пересполученнях енергія магнітного поля повинна перетворюватися в кінетичну, потенціальну і теплову енергію середовища, що дозволяє пояснити високі швидкості руху «ядер», а також має бути ефективним способом розігріву хромосфери.
Однак поки що далеко не все ясно з даним феноменом. Зокрема, не зрозуміло, чому деякі «ядра» яскраві, тоді як інші тьмяніші навколишньої речовини, немає також пояснення їх форми: якщо вони управляються магнітним полем, то чому не виглядають як струмені. Однак, автори впевнені, що знайшли нове явище на Сонці, а не незвичайний прояв спікул, коронального дощу або інших вже описаних процесів.
Хромосферу можна побачити під час сонячного затемнення як тонку рожеву область, ледь видну через диск Місяця. Зокрема, її можна роздивитись на деяких фотографіях з недавнього повного затемнення в Південній півкулі.
