Масовий перехід на віддалену роботу через пандемію знову привернув увагу до того, як людям варто вибудовувати робочий день для максимальної ефективності. Якщо не потрібно добиратися на роботу, можна працювати в домашній піжамі і їсти сніданок не похапцем — то чому б не витратити звільнені пару годин у добу на сон? Ідея розумна, але фахівці радять біфазну схему, коли спати треба дві фази протягом доби, інформує Ukr.Media.

Аж до початку індустріалізації, появи ефективного міського освітлення і переведення персоналу на роботу за суворим графіком, Європа жила якраз за біфазною схемою сну. Це описано і в літературних, і в наукових працях — люди втомлювалися протягом дня і лягали спати відразу після заходу, прокидалися через кілька годин, не спали годину-другу і потім спали до світанку. У період між сном можна було зайнятися рукоділлям або прибиранням, обміркувати плани на завтра, дуже популярними були любовні втіхи.

Сьогодні біфазний сон актуальний для дітей у дошкільному віці, а також для культур, у яких практикують сієсту. У 1990-х роках психіатр Томас Вер провів експеримент із життя в короткому світловому дні, коли в добі 14 годин темряви і тільки 8 світла. У всіх випробовуваних до четвертого тижня спостережень сформувався виразний двофазний режим сну. А саме 4 години сну, 1-3 години неспання, знову 4 години відпочинку. З цього був зроблений висновок, що дана схема має біологічну основу, вона природна для нашого організму.

Головна складність для переходу на біфазний сон — у сформованій практиці, коли від працівника потрібно проявляти активність тривалий період у 8-12 годин поспіль. Робочі графіки не мають нічого спільного з циркадними ритмами, а наймані працівники часто не мають можливості їх синхронізувати. Є і проблеми з тривалим 8-годинним сном, наприклад, у розвиненій Австралії третина всіх дорослих страждає від безсоння. Було б куди ефективніше мати два періоди неспання протягом дня, з можливістю два рази поспати між ними і набратися сил.