Чому ми так любимо залипати у відеоінструкції і чи дійсно вони нас чогось вчать

«Як скласти кубик Рубіка», «Як побудувати дім епохи вікінгів, використовуючи лише ручні інструменти», «Як чистити авокадо» — на YouTube, здається, можна знайти навчальні відео на будь-яку тему, а кількість хвилинних туторіалів у соцмережах сягає колосальних масштабів. Серйозні, безглузді, іронічні — чи дійсно how-to відео, в які ми так любимо залипати, допомагають нам вчитися, інформує Ukr.Media.

Люди — не єдині, хто вчиться за допомогою спостереження.

У 2014 році біологи під керівництвом Тіни Гунхольд із Віденського університету провели захопливий експеримент у бразильських джунглях. Вони поставили диким мавпам-мармозеткам коробку з ласощами та ноутбук. Виявилося: якщо показати їм п'ятихвилинне відео, де їхні навчені родичі успішно відкривають ємність із фруктами, то піддослідні мармозетки теж впораються з цим завданням.

Роботи також здатні вчитися завдяки зображенням. Комп'ютерний інженер Озан Шенер із Корнелльського університету довів це, «згодувавши» нейромережі близько сотні роликів із YouTube про те, як зав'язувати краватку. Алгоритму вистачило цього, щоб без втручання людини проаналізувати рухи та згенерувати правильну покрокову текстову інструкцію. Але, на відміну від нас, у роботів немає мозку, що від природи заточений на глибоке спостереження та повторення.

Професор кафедри кінезіології Монреальського університету Люк Прото пояснює: коли ми стежимо за тим, як інша людина виконує певну задачу, у нашій голові активуються ті самі нейронні мережі (зокрема премоторна та тім'яна зони кори), що й під час самостійного виконання цієї дії. Завдяки цій «мережі спостереження за дією» та дзеркальним нейронам ми репетируємо в голові рухи, які потім пробуємо повторювати.

Так влаштоване соціальне навчання, яке в людей розвинене сильніше, ніж у будь-кого з тварин. Ми здатні до так званої надмірної імітації. Наприклад, людські діти, на відміну від тих же шимпанзе, спробують наслідувати демонстратора повністю: вони копіюють навіть абсолютно безглузді зайві кроки — як-от постукування паличкою по кришці перед її відкриттям, тоді як примати швидко розуміють, які дії зайві, і відкидають те, що не веде до результату.

Згідно з дослідженням Люка Прото та його колеги Хаміда Рохбанфарда, опублікованим у 2013 році, для нашого мозку немає жодної різниці, вчитеся ви, спостерігаючи за людиною наживо чи за допомогою відео (принаймні, коли йдеться про прості моторні навички).

При цьому якість навчання через екран можна підвищити, якщо додати до перегляду три елементи:

Намір. Ви повинні дійсно хотіти вчитися, інакше просто змарнуєте час. Відділи мозку, що відповідають за спостереження та повторення, стають значно активнішими, коли ви не просто дивитеся за діями, а й готуєтеся до того, щоб їх відтворити. Інакше після перегляду баскетбольного матчу більшість людей могла б одразу розпочати спортивну кар'єру, чого, звісно ж, не відбувається.

Зворотний зв'язок. У деяких випадках отримати фідбек, навчаючись по відео, простіше: якщо ви пробуєте повторювати танцювальні рухи, завжди можна порівняти зображення на екрані та картинку в дзеркалі. У випадку з грою, наприклад, на гітарі, все трохи складніше.

Дехто вважає, що без викладача можна навчитися видавати звуки, але не вийде вловити ритм. Із цим категорично не згоден британський гітарист Джастін Сандерко, творець JustinGuitar — одного з найпопулярніших і найстаріших навчальних каналів у світі. На його думку, учень цілком здатний порівняти свої результати з вихідним звучанням у туторіалі. Більше того, наявність відео лише прискорює процес: ролик можна нескінченно зупиняти, перемотувати і, що найважливіше, грати одночасно з викладачем, ідеально відпрацьовуючи ритм та техніку.

Різноманітність. Серія досліджень Люка Прото показала, що людина вчиться найшвидше та найефективніше, коли дивиться не лише на записи експертів, які справляються із завданням гладко й без зусиль, а й на відео з новачками, які помиляються. Мозок блискуче аналізує чужі хиби, це показує нам не тільки те, до чого варто прагнути, а й те, яких помилок слід уникати, допомагаючи краще коригувати власні дії.