У наш час спорт — це чітко регламентовані дисципліни, в яких все рідше можна побачити жорстокість або незвичайні дії. Навіть бої без правил, порівняно з 80-90-ми роками минулого століття, стали менш кривавими, інформує Ukr.Media.
А сотні років тому людей не хвилювала кількість пролитої на аренах крові, жертв і точне дотримання правил. Головною була видовищність. Деякі з давніх видів спорту настільки незвичайні, що вони здаються вигадкою авторів історичної фантастики.
Семіноли боролися з алігаторами
До того як Христофор Колумб відкрив Америку і нога білої людини ступила на незвідані землі, на території нинішнього штату Флорида жило досить численне плем'я семінолів. І у них була вельми небезпечна розвага — полювання на алігаторів.
Спочатку чоловіки племені семінолів полювали на алігаторів для прожитку, а тоді це переросло в спортивне змагання, можливість показати себе і прославити плем'я. Для цього воїн вистежував алігатора, підкрадався до нього, стрибав на тушу і намагався зв'язати його пащу, а потім і кінцівки мотузкою. Чим більше Алігатор, тим сильніша слава племені.
Панкратіон був жорстоким видом боїв без правил
Панкратіон — це давньогрецький спорт, де змішалися бокс і боротьба. Він був такий популярний, що його включили в стародавні Олімпійські ігри і зробили однією з найголовніших дисциплін.
На відміну від сучасних боїв без правил, де всі удари чітко регламентовані і будь-яка спроба зробити незаконний удар призведе до дискваліфікації, в Стародавній Греції до спорту ставилися просто і нічим не обмежували бійців. Через це панкратіон більше був схожий на бійку двох воїнів, що зчепилися в смертельній сутичці в окопі.
У Стародавньому панкратіоні дозволялося все: бити в пах, в живіт, тиснути на очі, душити і навіть відкушувати частини тіла. Робити це можна було за межами своєрідного рингу, куди бійці вилітали постійно.
Щоб ви розуміли всю жорсткість стародавнього панкратіону, наведемо приклад Арріхіона з Фігалії, який загинув під час матчу. Коли два бійці зчепилися на землі, противник Арріхіона почав душити його, а той, у свою чергу, зламав "ворогові" кісточку. Але це не допомогло Арріхіону, який зрештою задихнувся.
Римлянам, які перейняли в свою культуру багато грецького, теж сподобалася ця гра. Але для них панкратіон був не надто ефектним, тому в Римській республіці на бійців одягали ще й рукавички з шипами.
Спартанці відточували свої навички на рабах
Стародавні спартанці були суворими людьми і з юних років навчалися військовому мистецтву. Своєрідним видом спорту у них була криптія — каральний захід для залякування ілотів, рабів спартанців.
Навчених хлопчиків відправляли бродити по околицях, забезпечивши їх короткими мечами і мізерним набором провізії. Вдень вони повинні були ховатися, щоб не потрапляти на очі ілотам, а після настання темряви — виходити з притулків і вбивати будь-яких рабів, яких зустрічали на своєму шляху. Хто вбивав більше всіх рабів, той отримував нагороду від військового керівництва.
Після ольмекської гри в м'яч приносили в жертву переможених
Помилково вважати, що таку гру придумали ацтеки або майя. Насправді вона була створена ольмеками ще 3,5 тисячі років тому. Суть гри полягала в наступному. Дві команди зустрічалися на вузькій смузі між двома похилими стінами. Гравці повинні були набивати м'яч, не даючи йому падати на землю і при цьому не торкаючись його руками або ногами. Тобто доводилося використовувати голову, плечі, спину та інші частини тіла. А так як м'яч важив імовірно чотири кілограми і був жорстким, до кінця матчу шкіра гравців була синьою від гематом.
Приблизно в XIII столітті в гру додалося кам'яне кільце, схоже на баскетбольне, але розташоване отвором вертикально. Перемагала та команда, яка зможе забити м'яч у кільце. Зробити це було практично неможливо через те, що кільце знаходилося на великій висоті, тому найчастіше перемогу зараховували за кількістю стукотів м'ячем об протилежну стіну.
Часто в грі змушували брати участь полонених і стратили переможених досить жорстоким способом. Але навіть без цього всі учасники цієї дисципліни отримували сильні травми від важкого м'яча і ударів інших гравців.
Стародавні рибалки билися на човнах
Для древніх єгиптян Ніл був усім: він давав їжу, воду і служив для розваг. Однією з багатьох ігор на воді був так званий турнір рибалок. Для цього дві команди рибалок сідали в свої човни і підпливали один до одного.
Після цього учасники починали бити один одного веслами і штовхати човни. В ідеалі було перевернути човен суперника, але зазвичай вистачало скинути всіх учасників у воду. Нерідко при таких змаганнях хтось гинув, так як не багато вміли плавати. Гостроти додавали і крокодили, якими були повні води Нілу.
Венеціанські масштабні бої на мосту
Жорстокі ігри були не тільки в стародавньому світі. У середньовічній Венеціанській республіці практикувалося щось на зразок бійок футбольних фанатів. Жителі Венеції регулярно зустрічалися на одному з безлічі мостів міста, приносячи з собою палиці, тростини або будь-яку іншу нелетальну зброю.
Завдання було просте: вирубати якомога більше людей з іншої команди і бажано скинути їх з моста. Під час таких змагань люди отримували не тільки подряпини і розтягування, а й вибиті зуби і очі, зламані кістки, когось могли навіть відправити на той світ.
Причому венеціанці шанували цей вид розваги і влаштовували змагання між різними районами міста, а часом і з приїжджими командами. Король Франції Генріх III, який став свідком цього видовища, сказав, що ця розвага занадто слабка, щоб бути справжньою війною, і занадто жорстока, щоб бути просто грою.
Римські перегони на колісницях були не такими романтичними
Перегони на колісницях в Римській імперії були такими ж популярними, як і гладіаторські бої. Якщо ви бачили фільм "Бен-Гур" 1959 року, то могли помітити, наскільки жорстокий цей спорт. І навіть там він був пом'якшений через цензуру і щоб не шокувати глядачів.
Під час перегонів на колісницях часто відбувалися аварії, так як управляти ними було вкрай складно навіть досвідченим наїзникам. Правил взаємодії між командами, по суті, не існувало, і нерідко учасники направляли своїх коней на інші колісниці, буквально втоптуючи в пісок наїзників.
Не заборонялося шмагати суперників батогом, майстерний удар якого міг пробити плоть до кістки, скидати з колісниць наїзників, розтоптувати потерпілих аварію людей або членів їх команди, що вибігли на допомогу.
Мінойці стрибали через спини биків
Мінойці жили в бронзовому столітті на острові Крит і поклонялися бикам як божествам. Не даремно в давньогрецькій міфології Мінотавр — людина з головою бика, жив саме в цьому місці.
Щоб справити враження на натовп і позмагатися між собою, мінойці хапали бика за роги, стрибали і пролітали над ним так, щоб приземлитися на землю, не торкнувшись його спини. Ці змагання показували майстерність і сміливість спортсмена. Роги при цьому не підпилювали, і іноді бик міг підхопити на них людину, кинути її собі під ноги і розтоптати.
Ірокези грали в масштабний лакросс
Лакросс — це спортивна гра з використанням невеликого гумового м'яча, який потрібно ловити ключкою з довгою рукояткою і закидати у ворота суперника. У давні часи, коли європейці ще не думали плисти в Новий Світ, ірокези грали в те, з чого потім вийшов лакросс, — Тева.
І це була епічна гра, з якою сучасний спорт і близько не стоїть. У деяких матчах брало участь до тисячі гравців. Правила були схожі на лакросс, але найкоротше поле являло собою в довжину чотири футбольних, а найдовші могли простягатися на кілька кілометрів. Учасники гри відточували майстерність настільки, що могли закинути м'яч на кілька сотень метрів вперед, а інші члени команди ловили швидколетючий маленький об'єкт на величезних відстанях.
Алгонкіни влаштовували грандіозні футбольні матчі
Сучасний футбол — це по 11 гравців у команді на великому полі. Але це лише тінь того, чим займалися алгонкіни — племена індіанців, що жили на території Канади. Вони грали в гру під назвою пасакуакоховог, що перекладається як "вони збираються, щоб грати в м'яч ногою". Матч проходив на величезному полі довжиною в кілька кілометрів, і в ньому брало участь більше тисячі гравців.
На відміну від європейського футболу, правил не було, крім того, що потрібно було забити якомога більше мечів у ворота суперників тільки ногами. Можна було штовхатися, бити суперників, вирубувати їх, робити підсічки, битися. Головне — перемогти. Після матчів нерідко гравці йшли з поля зі зламаними кістками, роздряпаною і навіть розірваною шкірою. Але після закінчення матчу всі забували про лють і починали бенкетувати.
