Наводимо повністю думку політика, яку публікує сайт Каспаров.ги:
"Резонансні інтерв'ю Олексія Навального і Михайла Ходорковського, в яких з різним ступенем категоричності прозвучала теза про те, що Росія не повинна повертати Крим Україні, викликали запеклі суперечки в лавах російської протестної спільноти і позначили ряд питань стратегічного характеру, ігнорувати які мені не представляється можливим.
Майже відразу після того, як позиції Навального і Ходорковського були озвучені, ми стали свідками відчайдушних спроб ряду видних представників ліберальної громадськості виправдати і "належним" чином - часом на межі підміни смислів - інтерпретувати заяви. Подібна словесна еквілібристика, можливо, заспокоїть частину спантеличених прихильників Навального і Ходорковського, однак міжнародне співтовариство, включаючи Україну, отримало цілком ясний меседж: відтепер Крим є територією Росії, і такий стан речей збережеться в найближчому майбутньому.
Логічний висновок, до якого може після цього прийти зовнішній спостерігач, полягає в тому, що сутнісна альтернатива Путіну в Росії відсутня. Два яскравих опозиційних лідера, в очах багатьох уособлюють собою "європейську Росію", які до цього моменту могли розглядатися в якості такої альтернативи, дали зрозуміти, що їх відмінності від Путіна у "кримському питанні" - суто стилістичні, оскільки, як і для Путіна, дотримання норм і принципів міжнародного права не є для них безумовним імперативом. В результаті Захід і все світове співтовариство тільки зміцнюються в думці, що злочинні дії російської правлячої верхівки на зовнішньополітичній арені фактично підтримуються всім російським суспільством, включаючи ту його частину, що заявляє про свою опозиційність. Відповідно, страждає репутація не тільки окремих діячів російської опозиції, але і Росії як держави. Фактично, словами "Я (Крим) не віддам", Ходорковський денонсував свою головну вимогу до західного співтовариства - сконцентрувати санкції на представників російської влади, відповідальних за анексію Криму, не підставляючи під удар пересічних російських громадян.
Примітно, що навіть багато хто з тих, хто не вважав можливим погодитися з позицією Навального і Ходорковського щодо "кримського питання", найчастіше у своїй критиці виходять з того, що Крим - це проблема України. Однак це дуже вузький погляд, оскільки Крим - проблема не тільки України, але і самої Росії. Критично важливими для виживання Росії як держави є демонтаж путінської диктатури і формування повноцінної демократії західного типу. Така демократія може бути стійкою лише за умови, що паралельно з її побудовою буде здійснюватися повномасштабна інтеграція Росії в європейський цивілізаційний простір. В іншому випадку будь-яка демократизація приречена стати черговою нетривалою "відлигою". Неможливо будувати демократію в країні, яка бачить себе обложеною фортецею і марить про "особливий російський шлях".
Характерно, що і Навальний, і Ходорковський ретельно підкреслюють свою відданість європейським цінностям, однак їх позиція по Криму очевидним чином ставить хрест на європейському шляху Росії. Для того, щоб вступити в клуб, необхідно дотримуватися правил цього клубу. В даному випадку найважливішим правилом є повага кордонів і територіальної цілісності суміжних держав. Без дотримання цього правила неможливо говорити не тільки про інтеграцію Росії в Європу, але навіть і про елементарну нормалізацію відносин із Заходом.
Необхідно розуміти, що з точки зору міжнародного права будь-яка зміна влади не анулює прийняті державою на себе зобов'язання. Отже, якщо ми дійсно прагнемо до побудови в Росії правової держави, будь-майбутній керівник зобов'язаний вжити всі необхідні дії для виконання міжнародно-правових зобов'язань Російської Федерації, починаючи з грудня 1991 року. Такі зобов'язання, зокрема, були прийняті на себе Росією в 1994 році під час підписання Будапештського меморандуму, який гарантував територіальну цілісність України в обмін на відмову останньої від ядерної зброї.
Єдиний спосіб відновити допущене порушення цих зобов'язань полягає в безумовному поверненні Криму під юрисдикцію України. Можна провести в Криму ще хоч дюжину референдумів, це не зробить російську анексію ні на йоту легітимніше, оскільки призначати референдуми на території України, частиною якої є Крим, має право тільки Верховна рада України.
Готовність Навального і Ходорковського ігнорувати міжнародне право неминуче девальвує всі їхні декларації про прихильність принципу верховенства права у російських справах. Дивно бачити, як люди, що випробували на собі всі "принади" свавілля путінського режиму, зі смиренним фаталізмом схиляють голови перед цим свавіллям, коли справа стосується зовнішньої політики Росії.
Крім того, заяви Навального і Ходорковського дають підстави вважати, що вони готові підлаштовувати свою політичну позицію під думку більшості, охопленого псевдопатріотичною істерією під чуйною опікою путінського агітпропу. Апеляції до думки більшості, упор на соціологічні дослідження і розмови про підготовку до майбутніх виборів 2018 року чітко вказують на факт перебування двох найавторитетніших опозиційних політиків в електоральній парадигмі. Складається враження, що вже зараз кожен з них тримає в умі президентську передвиборчу кампанію, яка послідує за усуненням Путіна від влади. При цьому ігнорується той факт, що в Росії встановлена спирається на фашистську ідеологію персоніфікована диктатура, що поєднує, як це прийнято у подібного роду режимів, територіальні захоплення переслідування "націонал-зрадників" всередині країни. Будь-які розмови про вибори в цих умовах доречні і на часі не більш, ніж вони були б, скажімо, у нацистській Німеччині на зламі 1938 і 1939 років. Всяка ж участь опозиції в організованих владою псевдовиборів з наперед вирішеним результатом ні на крок не наближає нас до зміни влади і лише допомагає режиму підтримувати видимість власної легітимності, про що я вже неодноразово попереджав своїх колег по опозиції.
Нарешті, слова Ходорковського і Навального підтверджують, що вони ігнорують першочергове завдання опозиції в існуючих умовах. Путінський режим в ході своєї еволюції вже минув авторитарну стадію, вступивши в тоталітарну. Як відомо, одна з основних характерних рис тоталітарного режиму полягає у прагненні влади контролювати не тільки вчинки підданих (громадян в умовах тоталітарного режиму не може бути за визначенням), але їх думки, їх уявлення про добро і зло. Головна зброя такого режиму - руйнування смислів. Механізм такого руйнування смислів був блискуче описаний Джорджем Оруеллом: "Війна - це Мир, Свобода - це Рабство; Незнання - це Сила". Влада підміняє реальність кривим дзеркалом, в якому світ відображається так, як того бажає влада. Відповідно, єдиним способом боротьби з такою владою стає збереження смислів. Замість загравання з одурманеними пропагандою масами опозиція повинна, як це робив у свій час багаторазово осміяний за "політичну наївність" Андрій Дмитрович Сахаров, стверджувати прості істини, що чорне - це чорне, а біле - це все одно біле, незалежно від бажання влади, тому що саме в умовах тоталітарного режиму суспільству як ніколи потрібні моральні та інтелектуальні орієнтири.
Ходорковський і Навальний, замість того, щоб надати суспільству такі орієнтири, намагаються знайти компроміс між реальністю і її відображенням у кривому дзеркалі. Біда в тому, що такий компроміс передбачає, що криве дзеркало має право на існування. В умовах тотальної брехні державної пропаганди подібні компроміси - неприпустима розкіш для тих, хто протистоїть режиму".
Нагадаємо, екс-радник Путіна Андрій Ілларіонов заявив, що Росія поверне Крим Україні, коли в РФ буде побудовано справедливе і правове суспільство.
