Відмовила багатому, вийшла заміж за бідного

Історія про те, як дівчина виявилася мудрішою своїх батьків, інформує Ukr.Media.

У сімдесяті роки минулого століття поділ на багатих і бідних не був таким контрастним як зараз. Але в будь-якому селі в очі кидався достаток кожної родини.

У Грачевих худоби був повний двір, будинок добротний, мотоцикл з люлькою, та ще господар у черзі на «Москвич» стояв. У сім'ї двоє дітей: старший син уже одружений, окремою сім'єю живе. Залишилося дочку вдало видати заміж.

Леонід Петрович Грачов хоч і простим був механізатором, але вмів заробляти і в передовиках завжди ходив. Дочку свою Віру, красуню і розумницю, мріяв видати заміж за сина свого приятеля, який економістом в сільській адміністрації працював. У приятеля будинок теж був повною чашею, в сім'ї один син, — все йому дістанеться. Ось Леонід Петрович і вселяв дочці про Мишка Протасова: «З ним не пропадеш, — говорив він, — батьки для єдиного сина стараються».

Але Віра Грачова спочатку жартома, відмовлялася від Мишка Протасова, а потім і всерйоз батькам заявила, що не піде вона за нього, є на те причина: іншого любить.

— Це кого ж ти встигла полюбити в свої дев'ятнадцять років? – здивувався Леонід Петрович.

— Ваня Рогожин мені подобається, що він недавно з армії прийшов.

— Чого? – підвищив голос Леонід Петрович на дочку. – Перед Іванком Рогожиним, цим голодранцем, хвостом метеш? Та ти сліпа, чи що?! У нього ж нічого немає, мало того, що сирота, у тітки виріс, так адже нізвідки йому добра не відламати. Тітка сама живе, як жебрак, племіннику не допоможе ні рублем, ні добром, бо нічого не нажила. У неї у дворі п'ять курей, та собака з кішкою. Ванька як з армії прийшов, так в солдатських штанях і ходить, йому одягти нічого.

Віра слухала покірно батьківські слова, а потім також твердо сказала:

— З Мишком Протасовим дружити не буду і заміж за нього не піду. А я тобі хочу сказати, що з Мишком я в одному класі вчилася, — він ледачий, задерикуватий і насміхатися над іншими любить. Так що не вмовляй. Тільки з Ванею своє життя в майбутньому бачу. Не дивись, що в нього нічого немає, зате добра душа і золоті руки, — він все вміє робити.

Леонід Петрович, вирішивши, що на доньку примха знайшла, пообіцяв, що Ваньку Рогожина і на поріг не пустить, якщо заміж за нього вискочить.

На цьому Леонід Петрович не заспокоївся, у найближчий вихідний зустрівся зі своїм приятелем Миколою Протасовим – Мишковим батьком. Обоє батьків з горя, що не вдається приєднатися, напилися, сиділи, обійнявшись, і співали п'яними голосами пісні.

А коли Леонід Петрович прийшов додому, то з порогу заявив, що «пропив» дочку і тепер вона Мишкіна наречена. Дружина кинулася лаяти чоловіка за п'янку і за його безрозсудний вчинок:

— Що ж ти, як феодал, розпоряджаєшся донькою рідною? Словами треба переконувати, умовляти, може і зрозуміє вона, де її щастя.

Тут до розмови старший брат Віри підключився. Він зайняв сторону батька і пообіцяв Ваньку Рогожину піддати, як слід, щоб відстав від сестри, — не для нього у саду така квіточка як Віра цвіте.

Почула все це Віра і на інший день втекла до Вані. Розписалися вони без весілля, житло собі зняли і почали жити окремо.

Леонід Петрович цілий місяць доньку не бачив, ну, а мати Віри не втрималася: ходила до молодих щотижня. А потім і батько змирився з вибором дочки і захотів допомогти зятю, так би мовити, з барського плеча грошима допомогти і мотоцикл подарувати. Але Ваня так відповів тестеві:

— Ви вже, Леонід Петрович, не ображайтеся, але не прийму я вашого подарунка і допомоги. Я і сам працюю, отримую зарплату, дочка ваша голодною і роздягненою не буде, не сумнівайтеся. А ось з будівництвом будинку, якщо допоможете, буду вдячний, робочі руки потрібні.

Коли будинок будували Леонід Петрович дивувався, звідки у зятя така вправність: все вміє, все на льоту схоплює, незважаючи, що такий молодий.

А через п'ять років у Івана з Вірою в будинку все було, у дворі господарство, а в гаражі мотоцикл. Працював Іван краще всіх у радгоспі, його цінували і поважали.

Ну, а Мишко Протасов, який не проти був на Вірі одружитися колись, нічого путнього не навчився, так і жив за рахунок батьків, дружина з ним намаялась. Добре, що батьки залишили будинок, а інакше би по світу пішли б.

Минуло багато років. Коли я закінчила школу, подружжя Рогожиних були вже немолодими, їх діти виросли, здобули освіту і стали такими ж працьовитими, як їх батько. Батьки Віри таким зятем до самих останніх днів пишалися і завжди казали, що у них два сини і дочка, — Івана вони вважали, як рідного.