Дівчата розповіли про побачення з іноземцями і це дійсно треш

Поки шлюбні агенції просувають послуги зі знайомства з іноземцями, героїні нашого матеріалу вважають за краще впізнавати їх сучаснішим способом. Ми зібрали історії про найдивніші побачення, інформує Ukr.Media.

Японія

У Японії додатки для знайомств використовують для пошуку необтяжливих відносин. У японській мові навіть є вираз, який можна часто побачити в анкетах: більше ніж друзі, але менше ніж кохані. Деякі пишуть прагматичніше, що шукають «зручні» стосунки.

У профілях хлопці зазвичай вказують хоч якусь інформацію про себе замість списку вимог до дівчини, але рідко пишуть справжнє ім'я чи вік. Ще можуть публікувати фото десятирічної давності чи їжі.

Взагалі про фотографії японців вже ходять не лише легенди, а й анекдоти. Ситуація погіршилася з приходом пандемії: більшість анкет — це приховані під масками обличчя. Деякі персонажі відмовляються надсилати фото навіть в особистому листуванні і пропонують йти на побачення наосліп.

Річ у тім, що багато японців бояться викриття особистості. Вони побоюються, що їх впізнають друзі, знайомі, а особливо колеги або дружина. У Японії зради караються за пунктами шлюбного договору, і навіть із коханки можуть стягнути круглу суму, якщо не вдасться довести її непоінформованість. Вагома причина не зв'язуватись із місцевими одруженими.

Для побачень у Японії не заведено винаймати окрему квартиру для втіх. Є спеціальні готелі для кохання з погодинною оплатою та всіма зручностями на різний смак та гаманець. За номер можуть запропонувати сплатити навпіл, тому що у японців у принципі не заведено платити за даму. Проте все залежить від конкретної людини, тож питання оплати варто обговорювати заздалегідь.

У мене якось було побачення з хлопцем, який відмовився вислати своє фото та обдурив по всіх пунктах: починаючи з віку та місця роботи та закінчуючи умовами зустрічі. Мене шокувала ситуація в готелі, де в номері стояла каса-автомат, слід було сплатити вже на виході. Інакше двері блокуються та вийти, не заплативши, не вийде. Той хлопець наполегливо вимагав з мене гроші — нібито йому не вистачало своїх, щоби сплатити кілька годин за номер. У мене було тільки на проїзд, і він вирішив таки не забирати останнє. З номера ми вийшли, але відтоді я не контактую з людьми без фотографій.

Ще було побачення, на якому чоловік привів мене не в нормальний готель. Під «нормальним» я не маю на увазі нічого надприродного: в моєму розумінні це звичайна кімната зі зручностями, в якій комфортно перебувати і здійснювати певні рухи тіла. Мене ж привели до приміщення 2 на 3 метри: ти заходиш і відразу впираєшся в ліжко, на якому немає нічого, крім матраца. Туалет узагалі знаходився за межами номера в коридорі. Я схопила напад клаустрофобії: мені було так погано в цій кімнаті, що довелося піти і залишити персонажа наодинці з рукою.

Південна Корея

У Кореї, як і в інших країнах, є стереотипи щодо іноземок. Нічого особливого: місцеві думають, що іноземки доступні, бо виховувалися не по-конфуціанськи. Такі усталені стереотипи не змінити за короткий час, тому приїжджим дівчатам варто бути акуратнішими.

У корейця, який зустрів дівчину з іншої країни, може клацнути в голові: «Якщо вона іноземка, то може не знати наших законів, а значить, укласти її в ліжко буде простіше». Якось за мною та подругою на вулиці ув'язалася компанія корейців. Ми познайомилися, вирішили погуляти разом. Хлопці постійно намагалися нас розділити і відвести по мотелях, щоб «поїсти рамен» — аналог нашого підкату «Можна до тебе на чай?».

Для знайомств у Кореї використовують програми різноманітні додатки для знайомств, а також сервіси для вивчення корейської мови. Під час навчання, коли я жила в гуртожитку, ми із сусідкою по кімнаті любили сидіти на сайтах знайомств: розраховували знайти собі друга, щоб швидше вивчити мову та поринути у культуру. Так я познайомилась із одним хлопцем. Він був дуже милим і вихованим у листуванні, тому ми вирішили зустрітися наживо. Сусідці я відразу запропонувала придумати план Б, щоб вона прийшла мені на допомогу, якщо хлопець виявиться фриком.

Ми зустрілися з ним у м'ясному ресторані, і спочатку він здався мені приємним, але не тут було. Варто офіціантові відійти від нас, як мій супутник почав писати мені в месенджер: "Після вечері знайдемо готель? Як щодо того, щоб переспати зі мною? Ти мені дуже сподобалась". Я здивувалася і трохи злякалася, а він, помітивши мою реакцію, спитав: "Щось трапилося?". Він поводився так, ніби нічого не писав, а через деякий час продовжував надсилати такі ж повідомлення.

Я зрозуміла, що настав час "плану Б", і написала сусідці. Поки вона поспішала до мене, я тягла час, щоб цей хлопець мене нікуди не повів. Тим часом він ставав дедалі наполегливішим, пропонував уже перебратися до найближчого готелю. На щастя, сусідка швидко дісталася ресторану — набрехала цьому хлопцеві, що в нас у гуртожитку сталася пожежа.

Я часто ходжу до буддійського храму — це моє місце сили, острівець спокою. Якось я прийшла туди пізно ввечері і помітила на східцях звичайного на вигляд хлопця. Ми познайомилися, і лише в процесі спілкування я зрозуміла, що він айдол — учасник однієї популярної корейської групи. Відразу скажу, що знайомство з айдолами — не така вже й рідкість для Кореї: мої подруги теж мають такий досвід, і він завжди виявлявся невдалим з низки причин.

У Кореї камери на кожному кроці, і цей хлопець так боявся потрапити до об'єктива папараці, що постійно ховався, тому ми не могли з ним нормально зустрічатися. Пам'ятаю, домовилися побачитися вночі біля ставка на території мого університету. Там усе під охороною, багато світла, часто гуляють студенти. У ніч, коли ми домовилися зустрітися, їх було чимало. Коли цей хлопець під'їхав до місця зустрічі, я побачила таку картину: він опустив скло машини, глянув на мене та людей навколо, підняв скло і поїхав.

Вдалі побачення з корейцями теж були — з моїм тоді майбутнім чоловіком. Ми багато гуляли, спілкувалися та намагалися дізнатися один одного ближче. Наші стосунки розвивалися як у драмі: мило і без натяків. Навіть перший поцілунок у нас стався лише за тиждень щоденних зустрічей.

США

В Америці я була приблизно на дюжині побачень і кілька разів встановлювала різні додатки для знайомств. На той момент я тільки переїхала і ще не обросла соціальними контактами, тому такі додатки були непоганим варіантом для знайомства. Я шукала людей не для побачення на одну ніч, що й вказала у своєму профілі, а заради банального спілкування: познайомитись, поспілкуватися, сходити кудись. Іноді це вдавалося, щоправда, не з місцевими хлопцями, а іншими приїжджими.

Одного разу я домовилася зустрітися з одним американцем — у житті, як і на фотографіях, він був трохи схожий на ботаніка. Він виявився дуже сором'язливим! Такою мірою, що все побачення говорила тільки я, а він мовчав як партизан і на всі мої запитання нервово посміхався. За моїми підрахунками, за все побачення він промовив лише три фрази. Було так некомфортно, що вже за годину я вирішила піти: вдала, що мені дзвонять, сплатила наш рахунок і пішла.

На іншому треш-побаченні мені трапився, на перший погляд, хлопець мрії — гарний серфер із довгим вигорілим волоссям, почуттям гумору та загальними зі мною інтересами. Побачення було чудовим і явно йшло до того, що ми матимемо другу зустріч. Коли ми прощалися, він сказав, що напише того ж вечора, щоб призначити наступне побачення, але не написав і ігнорував мої повідомлення. Так я познайомилася з огидною звичкою місцевих хлопців розлучатися з дівчатами — навіть з тими, з ким у вас, начебто, був взаємний інтерес.

Хлопці з країн за межами США також могли відзначитися. Я якось ходила на побачення з англійцем, який призначив зустріч у пабі і весь вечір розповідав, як він якось напився з друзями та які фокуси витворяв. Слухати було смішно, але не гадаю, що це крута тема для першої зустрічі.

Я раніше не розуміла, чому американки скаржаться, коли говорять про місцевих хлопців, але тепер розумію. На щастя, через 4 місяці невдалих побачень я зустріла свого нинішнього хлопця.

Франція

У Франції всі дивляться серіал «Офіс», займаються скелелазінням та люблять техно. Це комбо можна зустріти в описах чоловічих профілів так само часто, як бездомних собак у Тбілісі. У мене в профілі вказано, що я не говорю французькою, і 95% хлопців, які писали мені, пропонували навчити. Після 30 разів це перестає бути кумедним.

Раніше я була у відносинах і потреби у пошуку партнера не було, але з переїздом до Парижу розлучилася і почала активно ходити на побачення. Ці зустрічі здивували мене тим, що безліч людей не вміють цілуватися! У якийсь момент я почала давати найшокованішим технікам поцілунків назви: наприклад, «губа, що шльопає» або «цуценя». Після побачень я із цими інноваторами не бачилася.

Вважають, що французи — романтики, які вміють доглядати за дівчатами, але це стереотип. Взагалі, тут я почала звертати увагу на вік і діяльність хлопців. Багато хто у Франції робить перерву у навчанні або розтягує навчання. Мені було дивно бачити 25-річних хлопців у моїй групі, коли мені було 22 роки. Я звикла, що у цьому віці багато хто працює і функціонує незалежно від батьків — це сильно впливає на зрілість людини. Я не готова бути у стосунках із кимось, хто поводиться як підліток, а не дорослий.

Зі побачень мені запам'ятався випадок з одним хлопцем. Ми мило спілкувалися у барі, після чого я запропонувала прогулятися. Коли ми вийшли на вулицю, він сказав: «Твоя зупинка там, автобус приїде через 7 хвилин. Я піду додому, бо в мене завтра ще одне побачення». Не скажу, що це було крипове, але така різка зміна настрою мене здивувала.

Насправді люди по-різному оцінюють успішність побачення. Для когось результат вдалого знайомства — це довгострокові відносини. А іншим важливо, щоби все пройшло безпечно і ніхто не залишився скривдженим. Я скоріше у другій групі, але можу виділити одне побачення: воно тривало 10 годин, за які ми побували в ресторані, барі, клубі та закінчили у McDonald's о 5 ранку. Після цього ми зустрілися ще чотири місяці, але цей хлопець живе в іншій країні, і ми вирішили, що краще залишитися друзями. Може, я й не знайшла кохання всього життя, але знайшла цінного друга, який завжди допоможе та підтримає. Вважаю такий результат успішним.