Ви коли-небудь чули слова, які наче ножем по серцю? Ось і я. Це був звичайний вечір, зайшла подруга. Посиділи, попили чай, поговорили, начебто все гаразд. А потім вона, начебто мимохідь, видала: "Ти знаєш, у тебе вдома якось пахне... бідністю."
Сказати, що я розгубилася, — нічого не сказати. Стою, посміхаюся, начебто спокійно киваю, а всередині все перевертається. Думаю: "Бідністю? Це вона про мене? Про мій дім? Та що вона взагалі розуміє?"
Я хотіла запитати: "Що ти маєш на увазі?", але засоромилася. Раптом подумає, що образилася, або почне пояснювати так, що мені стане ще гірше. Краще вже промовчати, інформує Ukr.Media.
Але ось що дивно... Після її відходу я довго не могла викинути ці слова з голови. Щоразу, коли відкривала шафу, діставала постільну білизну або заходила на кухню, думала: Може, вона була права? Може, я справді щось упустила?
Я стала помічати дрібниці
Після її відходу я почала помічати те, чого раніше наче не бачила. Ось заходжу в спальню, відкриваю шафу, а звідти цей запах. Не смердить, ні, але... якийсь затхлий, наче речі там уже цілу вічність лежать.
На кухні, коли мию посуд, чомусь все частіше думаю: "А чому в мене такі старі рушники? Та ще й з плямами, які вже нічим не відіпрати."
Заходжу у ванну і раптом помічаю, що мої халати такі, знаєте... заношені. Ні, вони чисті, акуратні, але видно, що вже давно пора їх змінити.
І тут я згадала її слова. І стало якось ніяково. Може, я і справді так звикла до цих дрібниць, що вже перестала їх помічати? Може, вони і є причиною, через яку мій дім сприймають наче пахне бідністю?
І що ж робити з цією бідністю?
Я довго крутила в голові її слова. Переглянула все: шафи, полиці, білизну, рушники, навіть кухонні ганчірки. І знаєте, чим більше дивилася, тим більше розуміла: є правда в її словах.
Старі рушники, які вже не відпираються, вічно заляпані прихватки. У шафі постільна білизна і старі ковдри, все лежить там роками і рідко дістається. Ну й запах... Ось начебто не смердить, але все одно якийсь... старий.
Я сіла і вирішила: досить, так більше не можна.
- Перше: прибираю все, що викликає відчуття "затхлості". Старі рушники — на ганчірки. Білизну, яку давно не дістаю, — на дачу.
- Друге: провітрювання. Відкрила шафи навстіж, поставила туди відкриту банку з кавою і мило з запахом лаванди.
- Третє: навела порядок. Все переклала, склала акуратно, а непотрібне без жалю відправила на викидання.
Але знаєте, найскладніше було не це.
Найскладніше — зрозуміти, що не речі роблять дім затишним, а ти сама
Коли я закінчила прибирання, дім наче задихав по-новому. Знаєте, дівчата, я раптом відчула легкість.
Шафи більше не ломляться від речей, які "на всякий випадок". Полиці порожні, але акуратні. Пахне кавою, милом, свіжістю.
Але найголовніше, я зрозуміла, що весь цей час трималася за ці старі рушники, халати і білизну не тому, що вони потрібні. А тому, що боялася відпустити. Боялася зізнатися собі, що щось у моєму домі застаріло. Наче викидаючи стару річ, я викидаю частину себе.
А виявилося, що навпаки. Чим менше навколо старого, тим більше сил з'являється. І знаєте, цей "запах бідності", про який говорила подруга... Він зник не зі шафи, а з моєї голови.
Мені справді стало легше, коли я викинула всі непотрібні речі
Знаєте, що я зрозуміла в підсумку? Не важливо, скільки у вас рушників або якого року ваша шафа. Важливо, як ви почуваєтеся у своєму домі.
Я викинула половину старих речей, але не для когось, а для себе. Тому що хочу, щоб мій дім був місцем, де дихається легко, де кожна річ радує.
І тепер я розумію, що мала на увазі подруга під запахом бідності — це не про гроші, а про ставлення до себе. Затишок — це не про модні дизайнерські речі, а про те, щоб ваш дім відображав вас: турботу, увагу і любов до себе.
