Чому пірати жили по двоє і залишали спадок товаришу, а не рідні

У XVII столітті французи осіли на заході острова Еспаньйола (нині там Гаїті та Домінікана) і на Тортузі, маленькому острові біля його північного берега. Перш ніж узятися за полювання або завести плантацію, людина шукала собі товариша і об'єднувала з ним усе своє майно. Вони разом складали й підписували договір. У ньому ж записували, кому дістанеться майно, якщо один помре, і часто спадкоємцем робили товариша.

Один одного такі товариші називали «мателот», а сам союз назвали мателотажем. Сьогодні французькою «matelot» означає «матрос», а тоді на островах так звали й просто компаньйона. Від французів це слово потрапило до голландців, а від голландців і до нас, тож наш «матрос» родом звідти ж.

Найбільше про мателотаж відомо з книги Александра Ексквемеліна, яка вперше вийшла 1678 року. У Франції він навчався на хірурга, але на Тортугу приїхав 1666 року слугою торговельної компанії, і його, як і інших слуг, продали господарю на три роки. Потім він кілька років ходив із піратами в походи корабельним хірургом і описав їхнє життя зсередини.

Спочатку так жили на суші, а не в морі

На Еспаньйолі іспанці колись тримали худобу, а коли більшість із них пішла на материк, корови, свині та коні здичавіли й розплодилися в лісах. На цих биків і кабанів полювали французи, яких прозвали буканьєрами. Прізвисько пішло від індіанського слова «букан». Так називали решітку із сирих гілок над вогнем, на якій коптили м'ясо.

Навіщо мисливцеві в лісі був товариш

Дружин і дітей у мисливців не було. Тому, за словами французького історика XVIII століття Шарлевуа, вони й об'єднувалися по двоє і надавали один одному всю допомогу, яку батько сімейства знаходить удома.

До лісу буканьєр ішов на рік або два і весь цей час не повертався додому. Із собою він брав зграю собак, довгу рушницю, порох у висушених гарбузах-горлянках, залитих воском, і намет із тонкого полотна від мошкари. Ексквемелін пише, що, зібравшись так, мисливці завжди об'єднувалися по двоє.

Усе спільне, а спадок товаришу

Так само об'єднувалися й ті, хто заводив на острові плантацію. Двоє укладали договір, за яким усе майно ставало спільним, і обоє розпоряджалися ним нарівно. З цим договором ішли до губернатора за землею, і парі зазвичай відміряли ділянку, яку у разі розриву союзу легко було поділити навпіл.

Головне в договорі стосувалося смерті, і спадкоємця кожен вписував сам. Багато хто вписував товариша. Тоді після смерті одного другий залишався господарем усього, а рідня, яка могла приїхати з Європи по спадок, нічого не отримувала.

При цьому союз не був примусовим. Його можна було розірвати, коли захочеться, або прийняти третього на тих самих умовах. Цим мателотаж відрізнявся від нашого побратимства, яке вважалося спорідненістю на все життя.

На кораблі пару заводили на випадок поранення

Пірати, про яких пише Ексквемелін, збираючись у похід, спочатку підписували спільний договір про здобич, а потім уся команда розбивалася на пари. Двоє обіцяли доглядати один за одним, якщо одного поранять або він занедужає. Вони давали один одному розписку на кшталт заповіту, і якщо один гинув, другий забирав усе його майно. Іноді такий союз тримався все життя, а іноді лише до кінця походу.

Був у пари й обов'язок після бою. Якщо за жеребом людині випадало перейти на захоплений корабель і вести його в порт, а вона була хвора, замість неї йшов мателот.

Наречених із Франції розбирали одразу, але їх було мало

Жінок у колонії було мало. Коли 1665 року губернатором Тортуги став Бертран д'Ожерон, він вирішив оженити місцевих чоловіків, щоб утримати їх на острові. Торговельна компанія прислала 50 дівчат, і їх одразу продали за дружин тим, хто запропонував більше. Д'Ожерон негайно відправив той самий корабель до Франції, і невдовзі він повернувся з другою такою ж партією, яку розібрали так само швидко.

Ексквемелін пише, що губернатор переженив більшість мешканців, і, дивлячись на них, одружитися захотіли і мисливці, і пірати. Але потім дівчат стільки вже не присилали, і багато молодих людей, за словами Шарлевуа, пішли з острова, бо взяти за дружину було нікого.

Старі книги, з яких ми знаємо про мателотаж, пишуть про нього лише як про господарство та спадок. Історик Баррі Берг у книзі 1983 року писав, що близькі стосунки між чоловіками в піратів були звичною справою, але більшість істориків піратства його висновків не поділяють, а прямих свідчень цього майже немає.