Випустили заради шапки, а тепер витрачають мільйони: як єнотоподібний собака захопив Європу

Єнотоподібного собаку розселяли лісами заради густого хутра. З європейської частини колишнього СРСР він сам перебрався до Фінляндії, Польщі, Німеччини, Швеції. Прижився, розмножився й став проблемою, на яку тепер витрачають мільйони євро.

Радянський план був простий: випустити звіра в ліс, а потім пошити з нього шапку. Звір ознайомився лише з першою частиною.

Собака в єнотовій масці

Попри назву, це собака. Родина псових, найближча рідня — лисиці. Єнот-полоскун із зовсім іншої родини, єнотових, і родом з Америки. Спільного в них лише темна «маска» навколо очей.

Багато хто бачить його лише збитим на узбіччі восени й упевнений, що це єнот. Ні. Лапи короткі, морда лисяча, хвіст без кілець. Просто в темряві й густому хутрі різниці не розгледіти.

Навіщо випустили і як він розійшовся

Батьківщина єнотоподібного собаки — Східна Азія: Китай, Корея, Японія, північ Індокитаю. В Європі його зроду не було. Звірів спочатку тримали на звірофермах, зокрема в Україні. Але цінне зимове хутро в неволі в них тоді не відростало, і частину тварин випустили в ліс.

З 1929 по 1955 рік в європейській частині колишнього СРСР випустили близько дев'яти тисяч єнотоподібних собак. Розрахунок був на невибагливість: холод переносить, їсть усе підряд, потомство численне. Хутро грубувате, зате тепле.

Прижилися не скрізь, але у вологих лісах, на болотах і в заростях біля води — чудово. Далі звір рухався сам.

У Фінляндії перших волоцюг помітили в 1930-40-х, у Швеції — 1945-го, у Польщі — 1955-го, у Східній Німеччині — 1961-1962 років. До Польщі й далі на захід звірі прийшли переважно з Білорусі та України. До 1980-х єнотоподібний собака зайняв близько 1,4 мільйона квадратних кілометрів Європи — приблизно дві з половиною території Франції.

Їсть усе, спить узимку, живе парою

Жаби, миші, комахи, падаль, ягоди, пташині яйця — єнотоподібний собака підбирає те, що доступне за сезоном. Закінчилася одна їжа, знайдеться інша.

На зиму в холодних районах звір накопичує жир і залягає в сховку. Сон неглибокий, у відлигу прокидається й виходить надвір. М'якої зими, як у Німеччині, може не спати взагалі. Власну нору риє рідко, зазвичай займає готову — лисячу чи борсукову.

Пари в цих звірів стійкі, на все життя. Самець залишається біля цуценят, поки самка шукає корм. Виводок зазвичай п'ять-сім цуценят, а там, де корму багато вісім-десять. Саме ця прив'язаність до пари пізніше стала головною слабкістю, якою скористалися люди.

Чим заважає

Єнотоподібний собака руйнує гнізда птахів, які відкладають яйця на землі, і поїдає земноводних. Плаває добре, тому дістається до островів із пташиними колоніями. На островах північної Швеції фотопастки зафіксували, як звірі зганяли з гнізд навіть сірих гусей і з'їдали яйця.

Водночас оголошувати його причиною загального скорочення птахів по всій Європі не можна. Шкода залежить від місця, біля вразливої колонії один такий гість накоїть чимало лиха, а на великій території ефект поки що довести важко.

Інша проблема — інфекції. Звір бере участь у поширенні сказу й слугує хазяїном паразита, яким може заразитися і людина. Ці збудники були в Європі й раніше, але з розселенням нового звіра отримали додаткові шляхи для поширення.

Хитрість із «юдами»

У 2010-2013 роках Швеція, Фінляндія та Данія запустили спільний проєкт зі стримування єнотоподібного собаки. Бюджет — близько 5,3 мільйона євро на три країни за три роки. У ці гроші входили до п'ятисот фотопасток, пастки, GPS-нашийники й робота з місцевими жителями. Мета була не виловити якнайбільше, а не дати виду закріпитися там, де його ще мало.

Головну стратегію побудували на вірності звіра партнеру. Спійманого єнотоподібного собаку стерилізували, надівали GPS-нашийник і випускали. Потомства вже не буде, а бажання знайти пару залишиться. Самотня тварина вирушала на пошуки, за сигналом передавача спеціалісти знаходили її нового партнера й відловлювали. Звіра з нашийником відпускали знову.

Таких звірів прозвали «юдами», бо звір сам видає своїх. Одна стерилізована самка з нашийником привела до мисливців трьох самців підряд. 2014 року стратегію посилили: самкам-«юдам» почали ставити гормональний імплант, щоб вони виглядали готовими до парування й надійніше приваблювали самців.

Якщо звір із пари гинув, зокрема під машиною, на це місце ставили фотопастки й за потреби випускали «юду», щоб знайти овдовілого партнера. Близько 70-75 відсотків спійманих у Швеції та Данії знайшли за повідомленнями людей і за збитими на дорогах, приблизно чверть вивели «юди».

Загалом у трьох країнах спіймали або знищили 1401 тварину, включно зі збитими машинами й знайденими мертвими.

Швеція впоралася. Фінляндія стримує

У січні 2025 року стало ясно: пар єнотоподібного собаки, що розмножуються, у Швеції більше немає. Залишилося близько двадцяти звірів, усі з передавачами. Окремі тварини все ще заходять із Фінляндії через північне прикордоння, тому спостереження триває.

Різниця між двома сусідніми країнами показує головне правило, поки звірів мало, кожного можна знайти й прибрати. Коли вид опанував величезну територію, залишається лише стримувати чисельність.

Шведи почали 2008 року, після першого відомого виводка, а 2011-го в країні було близько трьохсот звірів. Фінам довелося мати справу з видом, який розселявся з середини 1950-х. У Фінляндії стерилізацію «юд» навіть не застосовували: звірів забагато, це не має сенсу.

Зростання здобичі у Фінляндії показує масштаб. В мисливському сезоні 1970/71 здобули близько восьмисот єнотоподібних собак. У середині 1980-х — уже близько шістдесяти тисяч на рік. 2000 року — близько 85 тисяч. 2009-го — майже 172 тисячі. 2024 року фінські мисливці здобули близько 123 тисяч єнотоподібних собак — більше, ніж зайців-біляків і лисиць разом узятих. Саме собою це число не означає, що звірів стає менше, результат залежить і від чисельності, і від зусиль мисливців.

Хутро все одно продають

Водночас у Фінляндії єнотоподібного собаку продовжують розводити на звірофермах. Хутро продають під маркою Finnraccoon. Раніше основними покупцями були європейські модні доми, на останніх торгах — Китай і Туреччина.

В ЄС з 2019 року вид у списку інвазивних: ввозити, тримати, розводити, продавати й випускати заборонено. Для фінських ферм зробили виняток на тридцять років: звірів можна тримати лише в закритих вольєрах перелічених господарств, випускати в ліс не можна.

Радянські мисливствознавці хотіли отримати невибагливого хутрового звіра. Отримали саме його, майже через століття фіни добувають понад сто тисяч звірів на рік.