Чому в каністри 3 ручки і навіщо цю конструкцію тримали в секреті

Залізна каністра на 20 літрів лежить майже в кожному гаражі та на кожній дачі. Три ручки зверху здаються зайвими — вистачило б і однієї. Але в кожної своя робота: каністру придумали для німецької армії, де паливо тягали вручну тисячами каністр.

Хто її придумав

У середині 1930-х німецька армія шукала нову тару для палива. Перші каністри зробила фірма Müller зі Швельма, де головним інженером був Вінценц Ґрюнфоґель. У 1936 році 5000 каністр відправили у війська на випробування, а 8 липня 1937 року прийняли на озброєння.

Остаточної форми каністрі надав берлінський завод Ambi-Budd, він же у 1938 році подав на неї патент. Коли у 1939 році почалася війна, у німців на складах уже лежали запаси каністр.

Навіщо три ручки

Повну каністру одна людина несе за середню ручку. Якщо несуть двоє, кожен бере за крайню — так 20 кілограмів діляться навпіл. Порожні несуть по чотири: дві каністри ставлять поруч і беруть однією рукою за їхні крайні ручки.

Армія так і ставила завдання — щоб один солдат міг нести дві повні або чотири порожні каністри. А коли каністри передають із рук у руки по ланцюжку, завжди є вільна ручка.

Ще одне завдання ручок — тримати сусідню зверху. Вони вищі за горловину, тому каністри ставлять одну на одну, і верхня спирається на ручки нижньої, а не тисне на кришку.

Що ще сховано в корпусі

Корпус — дві штамповані сталеві половини, зварені одним швом. Шов утоплений і не чіпляється за сусідні каністри, а скоси з боків допомагають всувати каністру в щільний ряд у кузові.

Хрест на боках видавили не для краси: він робить тонку стінку жорсткішою.

Напис «20 л» — із запасом. Якщо ставити каністру рівно та лити до горлечка, увійде близько 21 літра, а під ручками все одно залишиться повітря. Цей «повітряний мішок» потрібен, щоб бензину було куди розширюватися. До радянських каністр навіть прикріплювали ярлик із червоним написом: якщо спекотніше за +40 °С, недоливати літр.

А ще через цю бульбашку повна каністра з бензином не тоне, якщо впаде у воду.

Від горловини у верхній кут іде трубка. Поки паливо виливається, через неї всередину заходить повітря, тому бензин тече рівним струменем, а не поштовхами з бульканням.

Кришка відкривається одним рухом важеля, без ключа. Вона висить на петлі, тому не губиться в траві, і є отвір для пломби.

Зсередини каністру покривали бензостійким шаром, і вона годилася і під бензин, і під воду. Каністри для води німці з 1940 року позначали білим хрестом, намальованим фарбою.

Як секрет поїхав із Німеччини

У заводу Ambi-Budd був американський співвласник — компанія Budd із Філадельфії. Її європейськими справами займався американець Пол Пляйсс. У 1939 році він разом із німецьким колегою по заводу вивіз із Німеччини секрет армійської каністри — так писала газетна замітка, яка й досі зберігається серед паперів компанії. А в британському Національному архіві лежить папка 1941-1942 років «Технологія виробництва від Пола Пляйсса» для оксфордського заводу Pressed Steel — одного з тих, що потім робили британські каністри.

Чому її називають «джерикен»

Британці вперше побачили німецьку каністру в Норвегії у 1940 році. У них самих паливо возили в бляшанках на 18 літрів, які солдати прозвали «хлипкими»: вони текли по швах, і в пустелі Північної Африки втрачалося до чверті бензину. Порожні бляшанки солдати переробляли в похідні пічки, а за німецькими каністрами полювали.

Німців британці звали Jerry, звідси й jerrycan — так каністру досі називають англійською.

Куди поділися 3,5 мільйона каністр

Американці зробили свою версію — з гвинтовою кришкою та гнучким носиком. Носики губилися, бензин проливали.

До висадки в Нормандії у 1944 році в американської армії було близько 12 мільйонів каністр. Повну видавали лише в обмін на порожню, і все одно до середини жовтня 3,5 мільйона зникли: їх кидали біля доріг, вистилали ними брудну дорогу, частина розійшлася по домівках французів.

Довелося оголошувати збір — у Франції в тому числі через школи, дітям давали призи. Повернули близько мільйона.

Як вона потрапила в кожен гараж

Після війни німецька конструкція залишилася стандартною каністрою армій НАТО, а в Німеччині її розміри записали в стандарт. В СРСР каністру теж скопіювали — з тими ж двома звареними половинами, повітряною трубкою та важільною кришкою з отвором під пломбу. Змінювати в ній виявилося майже нічого.

Вік своєї каністри можна дізнатися по кришці: за радянським стандартом рік випуску вибивали клеймом на планці кришки. На сучасних сертифікованих каністрах є маркування, яке починається з літер UN, і серед його цифр — дві останні цифри року: «23» означає 2023-й.

Такі каністри й досі продаються в будь-якому автомагазині — поруч із пластиковими, які легші та не іржавіють.