"Виростили покоління, якому нічого не потрібно": Що чекає матерів, яким зараз 50+

Хто голосніше за всіх кричить, що іпотека — це кабала? Правильно, молоде покоління, яке нічого не хоче й якому нічого не треба. Лунають тривожні запитання: як жити, якщо молоді люди не хочуть працювати заради благ? Відкидають усе те, що для їхніх батьків, бабусь і дідусів було первинними потребами, інформує Ukr.Media.

Знайома жінка поскаржилася мені, що її 26-річна донька живе разом з нею. Вона закінчила школу з золотою медаллю, переїхала у столицю, вступила до ВНЗ, працювала. Усі відпустки та довгі вихідні намагалася провести вдома. А потім звільнилася раптово й повернулася в рідний дім, під мамине крило. Думали, ненадовго, але вже минуло 2 роки.

В іншої жінки схожа ситуація, з нею живе її син. Йому 27. Після школи — ПТУ, інститут він не закінчив, намагався заробляти гроші на підробітках, але цих сум вистачало тільки на одяг і перекуси поза домом. Після сварки з батьком влаштувався на роботу, пропрацював 4 місяці й звільнився. Сидить удома. Каже, що шукає роботу, але путнього нічого немає. Усюди мало платять. Взагалі перестав заробляти. Вони з батьком його годували й одягали, оплачували інтернет. Друзів і дівчини у сина немає.

Мати хотіла відвести сина до психолога, думала, може, у нього депресія й це лікується. Він розсміявся, сказав, що нікуди не піде. Тоді вона заборонила йому брати продукти з холодильника й висмикнула шнур з інтернет-модему. Син зірвався, кричав, погрожував, вигнав її з кімнати, наговорив гидот.

Але навіть цей скандал нічого не змінив, усе знову як раніше — син лежить у кімнаті, батьки його годують.

Чим загрожує така ситуація? Хто виростив таке покоління?

Мені здається, що це перші плоди сучасного виховання — коли дитині, замість того, щоб привчати до праці, брати всюди із собою, навчати чомусь, сунули пульт від телевізора й планшет.

Виростає ось такий дорослий. Фактично, хлопчик у тілі дорослого. В персонажах мультиків розбирається добре, імена блогерів пам'ятає, а ось що складніше — це вже не до нього.

Дітей обмежували й оберігали, бо саме життя змінилося. Вже немає своїх дворів і бабусь, що пильнують. Є будинки, наповнені різним контингентом, і машини, що снують дворами. Діти сидять по домівках, батьки не можуть постійно з ними гратися або гуляти.

Це — перша причина того, що сталося.

Друга — як не дивно, в цих сім'ях фінансово все добре. Є квартира, є дача, є заощадження. Фактично, їм не потрібно, щоб член сім'ї, який зараз лежить на дивані, встав і пішов заробляти.

Але є розуміння, як має бути: син має бути успішним, кмітливим, діловим. Розвиватися, дорослішати. Щоб стати солідним дядьком, якими захоплювались жінки у 90-х. А ледарі завжди відштовхували.

Та тільки на такому ґрунті ділові чоловіки не виростають. Діловим, як правило, у дитинстві чогось бракувало — іграшок, їжі, кросівок. Їм потрібно було доводити іншим, що вони — не гірші.

А дітям із повних, благополучних сімей нічого нікому доводити не треба.

Найгірше те, що вони починають деградувати. Перестають цікавитися життям, протилежною статтю, починають одягатися як-небудь, стають недоглянутими.

Що ж чекає тих матерів, яким зараз 50+, з такими дітьми?

Та все буде добре. Це матері, що пережили 90-ті. Сильні жінки, яким море по коліно. Вони вже у 30-40 років задумалися про свою старість і добре до неї підготувалися. Їм не потрібен захисник і годувальник у вигляді сина.

Ось і лежать їхні діти на диванах, як ситі котики.