Що сталося з легендарним німецьким брендом Grundig

Компанія, що розпочалася з маленького радіомагазину, за кілька десятиліть перетворилася на промислового гіганта. Grundig став символом німецької якості в Європі та мрією для покупців у нас. Але наприкінці XX століття цей технологічний гігант зазнав краху. Як це сталося і чому легендарний бренд не зміг утримати лідерство? Давайте розберемося.

Як з'явилася компанія Grundig

Історія Grundig розпочалася з хлопчика з бідної сім'ї, який змінив світ німецької електроніки. Макс Ґрундіг народився 1908 року в промисловому місті Фюрт, у сім'ї простого робітника складу велосипедного заводу. Доля не балувала юного Макса — у 12 років він втратив батька, а його мати залишилася сама з чотирма дітьми на мізерній пенсії.

Але саме ця злиденність загартувала характер майбутнього промисловця. Ставши старшим чоловіком у сім'ї, Макс узяв на себе турботу про матір і трьох сестер. Вдень він навчався на торговця, а ввечері захоплено возився з радіодеталями, збираючи приймачі — єдину розкіш, яку міг дозволити своїм близьким. Його пристрасть до радіо збіглася з революційним моментом — 1920 року у світі розпочалася перша комерційна радіотрансляція, і 12-річний Макс був повністю зачарований цією новою технологією. У 16 років він зібрав свій перший детекторний приймач.

У 22 роки молодий Ґрундіг наважився на відчайдушний крок — він разом із компаньйонами відкрив магазин радіотехніки Fürth, Grundig & Wurzer у центрі Фюрта, який став першою цеглинкою у фундаменті майбутньої імперії Grundig.

Розпочавши з продажу радіодеталей та ремонту приймачів, Ґрундіг швидко зрозумів головне правило успіху — бути на крок попереду конкурентів. Уже через чотири роки йому довелося переїхати до просторішого приміщення — його магазин став найпопулярнішим радіомагазином у окрузі. А перед початком війни річний обіг його підприємства досяг вражаючої суми в мільйон рейхсмарок.

Як Grundig пережив війну

Під час Другої світової війни компанія виробляла трансформатори для німецької армії. Як і на багатьох інших промислових підприємствах того часу, на заводі використовувалася примусова праця військовополонених, значна частина яких була з Радянського Союзу.

Хоча використання примусової праці було нормою для військової економіки Третього Рейху, частина корпоративної історії Grundig стверджує, що Макс Ґрундіг намагався полегшити долю своїх працівників. За деякими свідченнями, він організовував додаткове продовольство та забезпечував кращі умови, ніж на багатьох інших підприємствах. Однак, ставлення до цих робітників залишається складною темою.

Після війни Німеччина лежала в руїнах. Усі великі електротехнічні компанії були або зруйновані, або демонтовані союзниками. Окупаційна влада, побоюючись відродження нацистської пропаганди, заборонила виробництво та продаж нових радіоприймачів. Але там, де інші бачили катастрофу, Ґрундіг розгледів можливість.

У цей час Макс створив конструктор під назвою "Heinzelmann" ("Домовик"), який офіційно продавався як "іграшка зроби сам". Технічно це не вважалося радіотехнікою, що дозволило обійти заборони. Насправді кількома простими рухами цей конструктор перетворювався на повноцінний радіоприймач. Успіх був феноменальний — компанія виробила та продала сотні тисяч таких наборів, причому прибуток був настільки великий, що, за словами самого Ґрундіга, вони "навіть перестали рахувати гроші".

До речі, вважається, що компанія Grundig офіційно була заснована 1945 року. Є версія, що саме вдячні за добре ставлення під час війни працівники допомогли йому зберегти обладнання від конфіскації союзниками.

Справжній тріумф прийшов з грошовою реформою 1948 року. Завдяки своїм зв'язкам Ґрундіг дізнався про майбутню реформу за 10 днів до її офіційного оголошення. Це дозволило йому підготуватися і випустити на ринок свій перший повоєнний радіоприймач Weltklang саме в той момент, коли кожен німець отримав по 40 нових німецьких марок. Приймач коштував 450 марок — цілий статок за тих часів, але люди об'єднували свої нові гроші родинами, щоб купити цей символ нового життя.

Уже в перші вихідні після грошової реформи Ґрундіг зібрав тисячі нових марок, які одразу ж реінвестував у розвиток виробництва. Його стратегія була простою і ефективною: постійно випускати нові моделі, тримати ціни нижче конкурентів і завжди бути першим у технічних інноваціях. Ця стратегія перетворила маленьку компанію з Фюрта на одного з найбільших виробників електроніки в повоєнній Німеччині.

Кожен новий пристрій особисто перевірявся Ґрундігом — він буквально обмацував їх, перевіряючи ергономіку і якість виконання. Якщо щось не подобалося босу, наслідки могли бути найнесподіванішими: відомий випадок, коли він викинув зразок, що йому не сподобався, з вікна з висоти 20 метрів.

Компанія розвивалася стрімко. Уже до 1949 року з конвеєра зійшов 150-тисячний радіоприймач Heinzelmann.

Золота ера Grundig

На початку 1950-х років Grundig став найбільшим виробником радіотехніки в Європі. В асортименті компанії були короткохвильові радіоприймачі, котушкові магнітофони і радіоли з вініловими програвачами. Особливим успіхом користувався кишеньковий радіоприймач Grundig Boy, що став справжнім хітом продажів, вперше випущений 1949 року.

Компанія швидко реагувала на нові тенденції. Коли в Німеччині почало розвиватися телебачення, Grundig представив свій перший телевізор — Television Receiver 210. Це був доступний за ціною настільний телевізор з 14-дюймовим екраном.

До 1954 року два мільйони радіоприймачів Grundig працювали по всьому світу. А наступного року компанія стала світовим лідером з виробництва магнітофонів. 1956 року Grundig закріпив своє лідерство, ставши найбільшим виробником магнітол, і випустив перший у своїй історії переносний приймач на транзисторах.

Також Grundig став піонером у виробництві диктофонів. Інженери компанії розробили унікальні рішення для зменшення розміру плівки та котушок, створивши компактні пристрої для запису голосу. 1964 року вони створили власний формат компакт-касети DC-International. Правда, проєкт закрили через два роки.

1964 року Grundig представив революційну лінійку радіоприймачів Satellit. Ця серія, яка для експортних ринків продавалася під назвою Transistor, стала справжнім проривом у світі портативної електроніки. За час виробництва було випущено 17 різних моделей, кожна з яких відображала передові технології свого часу. Особливо популярними стали моделі Satellit, які поєднували в собі високу якість прийому, надійність та елегантний дизайн, що став візитівкою бренду.

1967 рік став переломним — Макс Ґрундіг ризикнув вкласти кошти у виробництво кольорових телевізорів, коли більшість німців ще дивилися чорно-білі. Ризик виправдався: коли попит на кольорові телевізори різко виріс, компанія виявилася єдиною повністю готовою до буму і захопила 40% німецького ринку. Нові моделі T800, T1000 і T1200 Color навіть уміли автоматично вимикати колір під час перегляду чорно-білих програм.

Для задоволення зростаючого попиту Grundig розширював виробництво. 1960 року відкрився завод у Північній Ірландії, 1965-го — в Португалії, потім з'явилася фабрика в італійському Роверето. У Нюрнберзі-Лангвассері побудували завод з виробництва пластмас для корпусів телевізорів.

Компанія продовжувала дивувати ринок новинками. 1973 року з'явився перший портативний кольоровий телевізор Super Color 1510 зі зручною ручкою для перенесення, доступний у трьох кольорах.

1979 року Grundig представив революційний відеомагнітофон з двосторонньою касетою і перший у Німеччині кольоровий проєктор Cinema 9000 з трьома проєкційними кінескопами для створення кольорового зображення. У цей час на 30 підприємствах компанії як у Німеччині, так і за кордоном трудилося 38 тисяч людей.

Успіх Grundig не обмежувався Західною Європою. У Радянському Союзі техніка цього бренду отримала статус елітної продукції і продавалася за чеки Зовнішпосилторгу — особливу валюту, доступну небагатьом.

Працювати в компанії Grundig було дуже престижно. Однак за зовнішнім блиском ховалися внутрішні проблеми. Стиль управління Макса Ґрундіга ставав усе більш авторитарним. Кожен новий пристрій мав отримати його особисте схвалення. У компанії існувала система "листків для консультацій" — заміток, які Ґрундіг робив про все, що йому не подобалося, після чого викликав провинилих на килим. Опір його рішенням був марним — навіть головний дизайнер компанії був звільнений за те, що наважився заперечити босу. Жорсткий стиль управління Ґрундіга часто призводив до конфліктів із робітниками. Попри хороші зарплати і соціальні бонуси, співробітники були незадоволені повною відсутністю права голосу.

Це протистояння досягло піку, коли профспілка IG Metall організувала масштабний страйк, сумівши навіть заблокувати доступ до території підприємства. Однак навіть ця демонстрація сили не змусила Ґрундіга змінити свою позицію. Після короткої перемоги профспілки все повернулося на круги своя — компанія залишалася його особистою вотчиною, де будь-яка спроба колективного впливу на прийняття рішень рішуче припинялася.

Попри наростаючі протиріччя, у цей період Grundig став символом німецької якості та технологічної переваги. Однак за цим блиском уже почали проявлятися перші тріщини, які в майбутньому призведуть до серйозних проблем. Але поки що ім'я Grundig було синонімом успіху, а сам Макс Ґрундіг вважався одним із найвпливовіших промисловців Європи.

Зіткнення з новою реальністю та початок кінця

Наприкінці 1970-х років становище Grundig почало стрімко змінюватися. Успіх компанії зіткнувся з комплексом проблем. Зовнішньою загрозою стала агресивна експансія японських компаній, які запропонували покупцям якісну техніку за значно нижчими цінами. Однак крах був значною мірою зумовлений і внутрішніми причинами: авторитарний стиль управління Макса Ґрундіга, його технократичний підхід та високі виробничі витрати в Німеччині не дозволяли компанії гнучко реагувати на виклики ринку.

Ударом для Grundig стала "війна форматів". Ґрундіг вперто просував свою систему Video 2000, розроблену разом із Philips 1979 року. Однак він не врахував головного — споживачів цікавила доступність контенту. У той час як для VHS випускалися тисячі фільмів, включаючи популярні вестерни, для Video 2000 було доступно лише кілька десятків стрічок.

Коли Ґрундігу повідомили про перевагу конкурентів у кількості доступних фільмів, він був щиро здивований: "Я й не думав, що люди дивитимуться таке!". Цей момент чудово ілюструє, як технократичний підхід Ґрундіга, зосереджений на технічній досконалості, зіткнувся з реальними потребами ринку. Японські компанії мали незаперечні переваги: вони працювали на весь світовий ринок, мали нижчі виробничі витрати та швидше переносили виробництво до країн із дешевшою робочою силою. Grundig виявився неготовим до нових правил гри.

У відчайдушній спробі врятувати становище Ґрундіг організував зустріч у Брюсселі, де запропонував створити європейський альянс виробників електроніки. Його план був амбітним — домогтися визнання системи Video 2000 офіційним стандартом для всіх європейських країн. Однак інші виробники відкинули цю пропозицію, віддавши перевагу закупівлі готових VHS-пристроїв у Японії і продажу їх під своїми брендами. Ґрундіг зневажливо називав такі компанії "троянськими конями" індустрії.

На початку 1980-х ситуація стала критичною. 1980 року компанія вперше в своїй історії показала збитки і почала скорочувати співробітників. У цей же час Philips почав скуповувати все більше акцій Grundig. 75-річний Ґрундіг не міг змиритися з втратою контролю над своїм дітищем. Він наївно вважав, що зможе продовжувати керувати дизайном і розробкою продукції, тоді як Philips займатиметься лише адміністративними питаннями. Однак новий власник швидко розставив усі крапки над i. Після 54 років керівництва компанією Макс Ґрундіг був змушений покинути будівлю, до якої більше ніколи не повернувся. Підприємець помер 1989 року.

1993 року Grundig AG перейшов під повний контроль нідерландської компанії Philips. Спроби голландського гіганта реанімувати легендарний бренд ні до чого не призвели. Хоча на початку 1990-х Grundig все ще створював інновації, почавши роботу над форматом 16:9 і представивши 1993 року нову Hi-Fi систему, фінансові проблеми наростали.

Покупка Grundig виявилася для Philips фатальною помилкою. Голландська компанія сподівалася за допомогою німецького бренду посилити свої позиції, але плани провалилися: за час володіння Grundig Philips втратив півтора мільярда доларів. І вже 1997 року Philips продала Grundig. Спочатку компанією керував консорціум баварських компаній, 2000 року її викупив німецький бізнесмен Антон Катрайн. Він намагався врятувати бренд, ведучи переговори з потенційними інвесторами, зокрема з тайванською Sampo і турецькою Beko, але всі спроби закінчилися невдачею.

Лише 2007 року турецький конгломерат Koç Holding купив компанію Grundig і розмістив бренд під своєю дочірньою компанією Arçelik A.Ş., якій також належать інші бренди побутової техніки (у тому числі Beko).

Сьогодні ім'я Grundig все ще можна зустріти на побутовій техніці, під брендом випускаються телевізори, пральні машини, холодильники і безліч інших пристроїв. Але як зазначають ті, хто знав компанію в її найкращі роки: "Те, що сьогодні називається Grundig, не має нічого спільного з тим, що створив Макс Ґрундіг".