Деколи ми старіємо душею швидше, ніж тілом. І навіть не помічаємо…
…Якщо в суспільстві є негласне правило віку старості, — наприклад, після 60 років людина вважається старою, — якщо в сім'ї старими вважалися після того, як народжувалися онуки, якщо старим вважався той, хто вийшов на пенсію або втратив здатність народжувати дітей, людина переймає цю установку. Навіть не думаючи про це. І починає стрімко старіти, інформує Ukr.Media.
Більше того, людина робить дії, щоб перетворитися на стару. Знаєте, як у кіно молоді актори зображують людей похилого віку? Вони горбляться. Опускають безсило руки. Ідуть човгаючою ходою, так? Кажуть слабким брязкітливим голосом. Надають особі старечого виразу. І переодягаються у старечий одяг.
Самі перетворюються зовні. І добре грають роль старих. І в суспільстві було заведено переодягатися. Знімати яскраві сукні та розшиті сорочки, жінки одягали темну хустку, фартух із рукавами, що закривав сукню, одяг вибирали сірих та темних кольорів, щоб одразу видно було — це стара. Або старий. Їм уже нічого не треба від життя. Вони доживають свого віку.
І у нас у підсвідомості живі ці настанови. Є ознаки, які вказують: ви стали перетворювати себе на старого або на стару.
- Старість філософ Сенека визначав як «втому». Старість — це не старезність, старезність приходить значно пізніше. Втома від життя, бажання припинити активну діяльність, скарги на втому, на те, що все набридло — це закликає старість. І програма старіння активізується. Скарги на втому — занурення у старість.
- Людина перестає купувати собі новий гарний одяг, не стежить за модою, їй все одно, у що одягатися. Вона схильна доношувати старе, так і в народі було. Навіщо витрачатися на красиві нові речі, он скільки старих є. Їх треба доносити.
- Людина не стурбована своєю привабливістю. Вона перестає стежити за собою. Навіщо старій фігура та свіжа шкіра? Не відповідає ролі. Навіщо манікюр, масажі, дієти, вправи? Абсолютно байдуже, подобаєшся ти комусь чи ні. Навпаки, старій людині не треба нікому подобатися. Хіба що своїми моральними рисами. А зовнішність треба приховати або трохи понівечити, як у «Легенді про Нараям» молода ще жінка вибила собі зуби. Їй треба було перетворитися на стару.
- Людина відмовляє собі в розвагах та задоволеннях. Навіщо кудись їхати, йти, стрибати, милуватись новим, свята влаштовувати? Це зайве. Краще посидіти на лавці, попліткувати, залишитися вдома перед телевізором, а гроші зберегти.
- Безглузде накопичення — теж заклик до старості. Людина перестає витрачати гроші, лише на необхідне. І вона відкладає кожну копійку — гроші знецінюються. На що збирає людина — вона і сама іноді не може пояснити. А потім розуміє, що копить на похорон. І для спадкоємців намагається щось залишити, не думаючи вже про себе.
- І в мові людина часто вживає слова: «я вже стара!». Спочатку вона це каже кокетливо навіть. Але слова запускають програму старіння. Встановлення — «я вже стара. Дорогий організм, скоріше починай старіти, настав час!». І оточуючі бачать людину старою, — вона ж сама це сказала. Хоча можуть палко переконувати, але це звичайна ввічливість… Говорити «я старий» все одно, що говорити «я хворий». Формується установка для організму, який слухняно підпорядковується команді.
- Людина перестає жити своїм життям. Їй більше цікаве життя інших, іноді абсолютно незнайомих людей. Вона палко обговорює чужі особисті стосунки, з хворобливою цікавістю копається в чужій білизні, засуджує, смакує, починає безперервно читати «жовту пресу» і дивитися різні «ток-шоу» з відвертими та непотрібними подробицями. Хочеться підглядати та розглядати. Обговорювати та засуджувати. Судачити. І чим більше дивишся на чуже особисте життя, тим менше на своє. А потім свого нічого не лишається...
- Людина перестає стежити за голосом. Вона каже чи жалісно, чи ниючим голосом, чи каркаючим, роздратованим, злим. Втрачається мелодія мови, зникає плавність і краса. Ниття, хникання, інтонації, що стогнать, роздратована хрипла мова — вони теж вказують на початок старіння, на активацію програми старості.
І всі ці речі у нашій волі та в наших руках! Треба зрозуміти, усвідомити, що ви формуєте установку, потрапили під владу «програми старості», почали грати роль старого. Треба зупинитись. І відстежувати свої вчинки та думки, свої слова та ставлення до грошей.
Тому що до старіння ще далеко! І немає двох справжніх причин старіння: хвороби та страшних поневірянь.
А решта багато в чому залежить від нас та від нашого оточення. Якщо вас наполегливо намагаються переконати, що ви старий — подивіться, навіщо це роблять. І хто це каже. Вас навмисно намагаються позбавити сили. Або занурити в рабство та безнадійність.
Але ніхто не може це зробити краще, ніж ми самі. Ми самі себе старіємо. Тому посилюємо увагу та пильність. І змінюємо внутрішнє становлення.
