Жінка народила близнюків, але, побачивши діточок вперше, мати заплакала

Батьки раділи подвійному поповненню у родині, але, побачивши дитину вперше, мати заплакала. Обидва новонароджених близнюки були абсолютно здорові, проте навіть акушер, який приймав пологи, не відразу повірив, що вони рідні брати, інформує Ukr.Media.

Молоді батьки раділи поповненню в сімействі протягом всієї вагітності 23-річної Доріан Джонсон з Вільямсбурга, штат Вірджинія. Але як тільки в пологовому будинку їй показали довгоочікуваних близнюків, дівчина не змогла стримати сліз, хоча новонароджені виявилися практично не відрізняються один від одного. За єдиним винятком: один з хлопчиків був з таким же темним кольором шкіри, як і мама з татом, а ось другий малюк народився альбіносом.

Сльози у молодої мами викликало жаль про те, що один з дітей з'явився на світ з генетичним успадкованим захворюванням. Малюків, яких вона назвала Закарі і Завид, вона любила однаково сильно, але розуміла, що і їй і синові доведеться щодня стикатися з нерозумінням з боку суспільства. Так воно і вийшло.

Варто Доріан піти з дворічними близнючками в магазин або на дитячий майданчик, вона тут же чує від незнайомих людей одне і теж питання: чому вона вирішила усиновити білу дитину, хоча у неї є хлопчик, один в один схожий на неї і того ж віку, що і не рідний. Для дівчини, як і для будь-якої матері, яка однаково любить своїх дітей, боляче чути подібні розмови.

Я сприймаю це як негативну реакцію, мені не подобається, що люди судять Завида, мене і мого чоловіка тільки через колір його шкіри. Мені доводиться захищати свого сина і себе саму кожен день. Це повсякденний расизм, це форма рідкісної, але все ж дискримінації.

Мама незвичайних близнюків витрачає дуже багато часу на розмови зі своїми хлопчиками. Вона готує їх до того, що вони вийдуть в самостійне життя, де їм доведеться підтримувати один одного і не давати в образу. Маленького Завида вона називає "золотою дитиною", підкреслюючи, що він особливий.

Я хочу, щоб Завид знав, що він особливий, тому що це допоможе йому в подальшому житті. Я хочу, щоб він полюбив себе до такої міри, що йому буде все одно, що про нього подумають інші. Головне, щоб він любив себе, а ми любили його всією сім'єю.

Всі в оточенні сім'ї Джонсонів знають, що брати — найкращі друзі і розуміють, як і буває у близнят, один одного без слів. Це вселяє в батьків надію, що хлопчикам допоможе їх особливий зв'язок, коли прийде пора йти в дитячий сад, а потім і до школи.