Одна дуже добра жінка запросила сусідку до себе в сад. У сусідки саду не було. А у жінки був гарний доглянутий сад — двадцять років праці. Маленький, чотири сотки землі та будиночок. І сусідка захопилася красою саду, великою кількістю квітів, плодів та овочів, інформує Ukr.Media.
Як здорово, як шкода, що в мене саду немає! Я б із таким задоволенням садила б усе, прополювала, збирала смачні ягоди!
І добра жінка у пориві великодушності запропонувала сусідці користуватися садом.
Ось тут біля паркану можна облаштувати кілька грядок. І кущі аґрусу посадити, мені якраз саджанці привезуть. Приїдь і користуйся, ось ключі, ось тут інвентар зберігається, лійки, лопата, граблі. А в будиночку відпочивай. Я багато працюю, тільки у вихідні буваю тут, а ти тільки на пенсію вийшла. Мені не шкода, користуйся!
Думаємо, ви вже зрозуміли, що нічим добрим це не закінчилося.
Спочатку сусідка поводилась скромно. А потім почала захоплювати грядки господині, запрошувати в сад цілу зграю своїх родичів: дітей, онуків. Було б дивно заборонити, мовляв, приїжджати можеш тільки ти одна! І стали їздити всі члени сім'ї сусідки, смажити шашлики, купатися у ставку, гуляти і збирати ягоди з усіх грядок одразу. І все інше теж...
І усім сусідам та своїм родичам ця сусідка казала, що це її садок. "Мій сад", "до мене в сад", — а потім вийшов конфлікт та страшна образа. Хоча так добре все починалося.
Є й інша історія про жінку яка пустила пожити двоюрідну племінницю до своєї квартири. Винаймати дорого, треба допомогти родичці, вона знайшла роботу у місті та хоче переїхати. А потім добра жінка не знала, в який кут сховатися.
Племінниця захопила всю квартиру непомітно. У ванні лежить годинами, у неї в селищі ванни не було. На дивані лежить. За комп'ютером сидить. ТБ включає голосно і саме ті передачі, які цікаві їй. І подруги приходять до племінниці. Так що зовсім незрозуміло, чия це вже квартира...
Якщо ви дали людині право чимось користуватися, то непомітно передали їй право володіння та розпорядження. Неофіційно, але передали. І якщо людина не знає міри, вона почне сприймати це як власність.
Це закон власності ще з часів Аристотеля, три складові у цьому праві: право володіння, право використання та право розпорядження.
Якщо ви даєте одне право, то непомітно людина починає вважати своїм правом ще два інших. Те, що їй дозволили використовувати, вона починає сприймати як власність. Хоча юридично це не так! Але ось так влаштований мозок. "Моє" — це те, чим я користуюсь.
Хіба в поїзді ми не говоримо "моє купе", в літаку — "моє місце", в готелі — "наш номер". Навіть у лісі: "наша галявина". Ми добре знаємо, що це нам не належить. Але ж ми користуємося. Значить, ніби наше.
Просто вихована та справедлива людина усвідомлює, що користується чимось. І не намагається це захопити. А людина жадібна піддається інстинкту власності, — "це моє!". І потім неодмінно виникає конфлікт, коли ми намагаємось нагадати, що це наше!
Ось тому треба бути обачнішими.
Машину, дачу, квартиру треба якось берегти і заздалегідь обговорювати умови використання, якщо вам хочеться комусь дозволити у вас жити, садити овочі, приймати ванну і їздити за кермом вашого автомобіля.
Є люди, які потім саме вас сприймуть як загарбника та грабіжника, — коли ви попросите звільнити ванну або не збирати ваші ягоди всією родиною.
