Чи варто їсти чужий суп у чужому домі

Інколи життя ставить нас перед вибором, який здається простим лише на перший погляд. Історія про Олену та Андрія — це саме такий випадок, коли емоції зіштовхуються з реальністю, а кохання наражається на моральні межі, інформує Ukr.Media.

Олена закохалася в одруженого чоловіка. Андрій переконував її, що одружився помилково, ще в молодості, не розуміючи, що робить. Він казав, що справжнє кохання знайшов лише тепер — з нею.

Як часто ми чуємо такі слова від людей, які намагаються виправдати свої вчинки?

Того морозного зимового дня дружина Андрія з сином поїхали до дідуся та бабусі на три дні. І Олена прийшла до нього додому. Вона мерзла від холоду, а він обійняв її, намагаючись зігріти, і поставив на плиту розігрівати суп.

Та атмосфера в будинку розповідала свою історію. Голуба каструля з незабудками — велика, сімейна. У ній булькотів курячий суп з домашньою локшиною, де морковка була акуратно нарізана зірочками. На прасувальній дошці лежали охайною стопкою випрасувані труси та майки — їх забули прибрати, напевно, поспішаючи у дорогу. Поруч з диваном розкидані дитячі машинки, а на них дивився кумедний зайчик у хустинці.

Цей суп, швидше за все, зварила дружина перед від'їздом. Можна уявити, як вона наказувала чоловікові: "Обов'язково їж суп, коли прийдеш з роботи. На дворі холодно, а у тебе шлунок...". Вона піклувалася про нього, як піклуються люблячі жінки про своїх чоловіків.

І раптом Олена зрозуміла всю абсурдність ситуації. Вона стояла в чужому домі, чужий одружений чоловік хотів нагодувати її супом, зваре­ним його дружиною, у каструлі, купленій для їхньої родини. На ньому були труси та майка, випрасувані тією ж жінкою, яка варила цей суп.

Поки Андрій гримотів тарілками та ложками на кухні, а телевізор гучно працював, Олена тихенько пішла. Вона зрозуміла щось важливе: не кожна людина може їсти чужий суп. Навіть якщо він дуже смачний, наваристий і гарячий. Навіть коли так хочеться чогось теплого після холоду.

Іноді наша совість говорить голосніше за почуття. Іноді дрібниці — каструля з незабудками, випрасувана білизна, дитячі іграшки — нагадують нам про те, що за кожним "вільним" чоловіком стоїть ціла сім'я. Жінка, яка про нього піклується, дитина, яка на нього чекає.

Особливо коли на тебе дивиться зайчик у хустинці круглими очима — мов совість, яка питає: "А ти справді можеш це з'їсти?".