Чи правда, що в середні віки європейці майже не милися й роками ходили брудними

Про середньовічну Європу люблять розповідати приблизно так: люди місяцями не милися, вулицями текли нечистоти, а від королів та придворних жахливо тхнуло.

Бруду в середньовічних містах справді вистачало. Але в Парижі кінця XIII століття працювали 26 громадських лазень, і податковий перепис 1292 року зафіксував кожного банника на ім'я (серед них була одна жінка). А рідше митися європейці стали значно пізніше, у XVI-XVII століттях.

Середньовічний європеєць чудово знав, що таке лазня

Після падіння Західної Римської імперії величезні римські терми поступово зникли, проте сама звичка митися нікуди не поділася. Уже в XII столітті громадські лазні були звичною справою у великих містах Європи.

Особливо багато свідчень про них збереглося з німецьких земель, Франції, Англії та Італії. У німецьких містах банник не лише обслуговував лазню, а й стриг, голив, а заразом пускав кров і ставив банки — так тоді лікувалися. Воду для лазні тягали з колодязя, і де-не-де баннику навіть дозволяли тримати в місті віслюків, щоб возити глеки з водою.

У паризьких банників був свій цеховий статут. Попаритися коштувало 2 деньє (дрібна монета), а посидіти у ванні було вдвічі дорожче. По неділях і святах лазні не топили. Закликати клієнтів криком дозволялося лише на світанку, щоб люди не йшли до лазні поночі, коли дорогою легко потрапити в халепу.

У заможних людей був інший варіант — дерев'яна купіль удома, куди наливали нагріту воду. Збереглося чимало середньовічних мініатюр, на яких люди цілком спокійно сидять у таких ваннах.

Були лазні і в наших містах. У Львові лазню згадують із 1382 року, у ній було чоловіче та жіноче відділення. 1507 року один із церковних настоятелів призначив баннику доплату, щоб той щотижня безплатно пускав учителя та всіх учнів міської школи.

Але щодня у ванну майже ніхто не ходив

Сьогодні достатньо повернути кран. Середньовічній родині треба було принести десятки літрів води, нагріти її на вогні, наповнити ємність, а після купання вилити воду.

А до громадської лазні в німецьких містах ходили переважно по суботах і напередодні великих свят, чоловіки й жінки окремо або в різний час. Ось вам і середньовічний банний день.

Але з цього зовсім не випливає, що між банними днями людина взагалі не торкалася води. Мили обличчя й руки, обтирали тіло, розчісували волосся, міняли спідню білизну.

За столом у знаті та в корчмах подавали глек із водою й миску, щоб вимити руки. Виделка в більшій частині Європи прижилася лише у XVIII столітті, їли руками, тому чисті руки за столом були практичною необхідністю.

Свої правила чистоти були й у монахів. У статуті святого Бенедикта записано, що щосуботи черговий монах пере рушники, якими брати витирають руки та ноги. А великі монастирі, які підпорядковувалися французькому абатству Клюні, у XI-XII століттях завжди мали власну лазню.

Лазні спорожніли у XVI-XVII століттях

У XVI-XVII століттях лазень у містах стало набагато менше. У середньовічному Відні була 21 лазня, а на початок XVIII століття залишилося лише сім. У Франкфурті з приблизно 15 лазень у 1555 році працювали лише дві, і то лише двічі на тиждень.

Головною причиною стали епідемії чуми та інших заразних хвороб. У такі роки лазні закривали (у Відні так було у 1521, 1554 та 1562 роках), бо лікарі вважали, що після гарячої води пори відкриті й зараза через них легше проникає в тіло.

До того ж уже в XV столітті деревини ставало менше, дрова зросли в ціні, і похід до лазні став дорожчим. Крім того, громадські лазні нерідко пов'язували з публічними будинками, і світська та церковна влада на них тиснула. У Франції 1560 року лазні й зовсім заборонили нарівні з будинками розпусти.

Водночас у Франції заможні люди стали покладатися на чистий лляний одяг. Вони могли регулярно міняти сорочку й білизну, вважаючи, що тканина вбирає бруд із тіла. Сучасній людині це здається дивною заміною душу, але тоді така звичка вважалася ознакою охайності.

Виходить, що деякі європейці XVI-XVII століть могли приймати повноцінну ванну рідше, ніж їхні предки кількома століттями раніше.

Чистим середньовіччя теж не було

Каналізації майже не було, воду доводилося носити вручну, худоба жила просто в містах, а відходи створювали величезні санітарні проблеми. У Лондоні кінця XIV століття на 30 тисяч мешканців було всього 16 громадських убиралень. Звідки беруться хвороби, тоді не знали й пояснювали їх поганим повітрям.

Та й селянин, городянин, монах і багатий аристократ жили зовсім по-різному. Не можна взяти звички однієї людини й поширити їх на всю Європу, та ще й на тисячу років історії.

Середньовічні європейці милися, просто не так, як ми. Ходили до громадських лазень, гріли воду для дерев'яних купелей, умивалися з миски та глека й міняли білизну.