Я завжди думав, що обійми — це про почуття. Ну, або про банальну спробу не змерзнути на зупинці в листопаді. Пінгвіни он взагалі генії виживання: туляться одне до одного в Антарктиді, щоб просто не перетворитися на кригу. Але виявилося, що до клубу любителів притиснутися до ближнього свого належать і ті, кого ми зазвичай взагалі не асоціюємо з ніжністю.

Мадагаскарські шиплячі таргани.

Так, ці п’ятисантиметрові екзотичні бронетанки теж люблять обійми. Тільки роблять вони це не від холоду. І точно не від великої симпатії.

Я натрапив на дослідження в журналі Ethology. Біологиня Ліндсі Свірк з Бінгемтонського університету разом зі своїми студентами вирішила перевірити, як ці гіганти реагують на зміни середовища. Взяли 32 дорослих тарганів, розсадили по тераріумах і почали крутити ручку вологості.

Щойно повітря ставало сухим, ці кремезні хлопці починали збиватися в одну велику купу. Буквально лізли одне на одного.

Для чого? Щоб не всохнути. У цій живій піраміді з вусиків і панцирів утворюється такий собі локальний оазис — мікроклімат із підвищеною вологістю.

Науковці кажуть, що для дрібних комашок або якихось беззахисних личинок така поведінка — абсолютна норма. У комах загалом величезна площа тіла порівняно з об’ємом, тому воду вони втрачають катастрофічно швидко. Але щоб такі здоровенні, м’ясисті дорослі таргани ховалися від сухості в масових обіймах — це раніше якось не надто документували. Виходить, навіть товста броня не рятує від зневоднення, доводиться рятуватися... точніше, зволожуватися об сусідів.

В цьому є трохи сумної іронії. Клімат змінюється. На Мадагаскарі сухі сезони стають довшими і жорсткішими. Це означає, що тарганам доведеться тулитися в купи набагато частіше. А тепер уявіть себе на місці якогось голодного мадагаскарського хижака. Ти йдеш шукати перекус, а тут перед тобою не один тарган, за яким треба бігати по джунглях, а цілий готовий шведський стіл, зручно зібраний в одній локації.