Як розмиваються межі між будинком і кар'єрою у батьків, які працюють віддалено

На перший погляд здається, що для людей з дітьми віддалена робота — це ідеальний варіант, який дозволить приділяти більше часу сім'ї, інформує Ukr.Media.

Адрієнн яка працює віддалено розповідає, в чому тут криється каверза.

10:50, мої Apple Watch телефонують. Я невпевнено піднімаюся на ноги. Першу половину ранку я провела у метушні, одягаючи, готуючи сніданок і збираючи своїх дітей двох і чотирьох років в дитячий сад. Потім я повернулася додому, сіла за стіл і почала робочий день. З восьмої ранку я майже не рухалася.

Мій розумний годинник нагадував, щоб я вставала раз на годину, але я їх ігнорувала. Тепер, за наполяганням Apple Watch, я нарешті перестаю відтягувати цю дію. Думки, які я відсунула подалі, починають повертатися: «Я сьогодні приймала душ? Коли я останній раз їла? Мені потрібно сходити у ванну».

Я встаю і йду з кухні, міную стіл, все ще завалений залишками сніданку моїх дітей. Пауза. Прибирання займе всього кілька хвилин. Ох. Ще я помию їх липкі пляшки з водою. Коли я сушу руки, годинник знову дзвонить. У когось є питання до мене. Я поспішаю назад до комп'ютера. Через пів години знову починаю відчувати себе некомфортно. Чому це? Ах, так, я ж так і не дійшла до ванної. Стривайте, а чи встигла я поїсти?

Я рада, що роботодавець розглядає моє життя у 700 милях від офісу як перевагу, а не як перешкоду. У мене є техніка і софт, які роблять віддалену роботу зручнішою, і не такою самотньою. Slack і Google Документи дозволяють мені стверджувати правки редактора, поки я чекаю прийому у педіатра, щоб розібратися з дивною висипки у дитини. Я можу жартувати на зустрічах команди, надягаючи мій давній кардиган. Крім того, я технічний оглядач, а це значить, що я можу тестувати гаджети, що полегшують материнську долю: роботів-пилососів, електро-коляски та планшети, розраховані на дітей. Моїй родині сподобалося вивчати, як працює нова піч для піци, хоча мені довелося відправити її назад в коробці, яка була повністю обмальована олівцями. Мої діти навіть почали питати, коли вони можуть відправити останню іграшку назад і отримати нову.

Іноді все йде за планом. Дитячий садок знаходиться в кілометрі їзди через тихий жилий район, ми поміщаємося на вантажному велосипеді. Якщо я забуваю принести ковдрочку для денного сну мого сина, то виправляю цю помилку за десять хвилин, це не перетворюється на катастрофу на півдня. Якщо в роботі над статтею трапляється ступор, я беру собаку і вирушаю на освіжаючу для мозку прогулянку серед 80-футових сосен.

Так що так, я люблю свою роботу. Я люблю цей спосіб життя. По більшій частині. Серйозна проблема полягає в тому, що ті ж інструменти, які дозволяють мені багато встигати, стирають грань між роботою і домом. Я сиджу на дивані після того, як всі інші вляжуться спати, і ставлю відстрочені електронні листи на восьмій ранок, щоб приховати мій дивний графік від колег. І, оскільки я завжди у своєму офісі, іноді я не можу відпочити, поки не розгляну всі 12 кольорів якогось електровелосипеда. Ні. Зараз година ночі...

Як багато хто знає, бути батьком, що працює віддалено, складно. Ви повинні не тільки виконувати свої професійні обов'язки, але й стати головним вихователем, покоївкою, вигулювати собак і портьє. Процесор мого мозку перевантажений, і, коли я намагаюся очистити кеш, хтось смикає мене за штани та просить, щоб я склеїла їх іграшку.

Якщо я про щось і шкодую, так це про те, що іноді розглядаю свій будинок як джерело стресу, хоча моя родина вважає його гостинним раєм. Це місце, де я щодня буваю в пастці. Це моє робоче місце, моя їдальня, моя яма нескінченних справ.

Вечорами мої улюблені люди приходять додому і починають заспокоюватися. Вони з'їдають домашню вечерю, приймають гарячу ванну і розслабляються. Їх маленькі тіла занурюються в диван, коли перед сном вони десять хвилин дивляться мультфільми.

Потім вони легко засинають, а я відчуваю, що повинна перезавантажитися. Я зашнуровую кросівки та вирушаю на пробіжку у темряві. Я люблю свою сім'ю, я люблю свою роботу, і я люблю свій будинок, але іноді просто не можу дочекатися звільнення. І мені не потрібний розумний годинник, щоб пам'ятати про це.