Навіщо Європа купує лушпиння від соняшникового насіння вагонами

Під час віджиму соняшникової олії на заводах залишаються тисячі тонн лушпиння. Тривалий час воно майже нічого не коштувало, і підприємства просто спалювали його у власних котельнях. Тепер за цю сировину європейські енергетики платять мільйони доларів. За даними Національної асоціації переробників олійних культур Казахстану, за перші дев'ять місяців 2026 року експорт такого палива з країни зріс більш ніж утричі, а виручка збільшилася більш ніж ушестеро.

Як із соняшникового лушпиння роблять паливо

Перед віджимом насіння очищають від твердої оболонки — лушпиння. З кожної тонни насіння отримують приблизно 350-480 кілограмів олії, 320-450 кілограмів поживної макухи або шроту на корм худобі та 140-200 кілограмів самого лушпиння. Кормової цінності в цій здерев'янілій клітковині майже немає.

Саме собою лушпиння дуже легке й пухке: кубометр насипом важить близько 140 кілограмів. Везти його в такому вигляді далеко невигідно, а в топці легкі лусочки швидко підхоплює потік повітря. Тому з лушпиння роблять паливні гранули — пелети. Сушити лушпиння зазвичай не потрібно, бо з олійного заводу воно виходить із вологістю не вище 10-15%. Його подрібнюють і продавлюють роликами крізь отвори сталевої матриці. Після пресування кубометр гранул важить уже 400-800 кілограмів. Щільні циліндричні гранули займають мало місця, їх зручно зберігати й відправляти вагонами за тисячі кілометрів.

Під час згоряння кілограм соняшникових гранул дає 17,9-19 мегаджоулів тепла і не поступається добрим деревним пелетам. Але для звичайного домашнього котла вони не годяться.

У них у кілька разів більше золи (до 3,8% проти 0,7% у деревних), і через велику кількість калію вона починає розм'якшуватися вже за 700-900 °C, тоді як деревна тримається до 1200 °C. У побутовому пальнику, розрахованому на деревину, така зола швидко спікається в коржі, на теплообміннику осідає щільний наліт, а ККД котла падає з 83 до 63%. Тому гранули з лушпиння беруть переважно великі котельні та електростанції зі спеціальними топками.

Головним покупцем стала Польща

За оцінкою галузевої асоціації, у 2025 році близько 98% казахстанського експорту гранульованого лушпиння пішло до Польщі. Місцеві теплоелектростанції спалюють його разом із вугіллям і деревною тріскою, щоб отримувати тепло й електрику. Потреба однієї великої станції сягає 30 тисяч тонн гранул на місяць.

Такий попит виник завдяки державним правилам. Щоб знизити частку вугілля, Польща запровадила систему підтримки «зеленої» генерації та зобов'язала енергетиків додавати до деревної біомаси щонайменше 20% агросировини — соломи, кісточок або соняшникових пелет. За кожну мегават-годину з біомаси станції отримували доплати.

Задовго до Казахстану цей ринок освоїла Україна — світовий лідер із переробки насіння.

У 2015 році українські заводи випустили 724 тисячі тонн пелет із лушпиння — понад половину всіх паливних гранул у країні. У 2012-2015 роках понад 95% експорту цих пелет теж ішло до Польщі, переважно залізницею. Наскільки цей збут залежить від європейських правил, показав 2013 рік: коли Польща тимчасово урізала дотації на альтернативну енергетику, український експорт пелет із лушпиння за рік просів із 900 до 713 тисяч тонн. У 2018 році Україна експортувала близько 550 тисяч тонн таких гранул — переважно до Польщі та Італії.

Скільки Казахстан заробляє на лушпинні й що далі

За даними профільної асоціації, із січня до вересня 2026 року Казахстан відправив за кордон 63,2 тисячі тонн соняшникових пелет — у 3,56 раза більше, ніж за ті самі місяці роком раніше (за весь 2025 рік продали 33,4 тисячі тонн). Експортна виручка зросла в 6,15 раза і досягла 3,4 мільйона доларів. Виробництвом займаються до десяти підприємств, які разом роблять близько 10 тисяч тонн гранул щомісяця і майже все відправляють на експорт.

За мірками великої енергетики ці обсяги поки що скромні: весь дев'ятимісячний експорт Казахстану закрив би потребу однієї великої польської електростанції приблизно на два місяці. У середньостроковій перспективі казахстанські переробники розраховують довести річні постачання до 250 тисяч тонн — із розширенням посівів соняшнику та потужностей заводів.

Водночас за сировину конкурує й внутрішній ринок. Олійним заводам вигідно залишати частину лушпиння в себе, щоб не купувати газ та електрику в інших постачальників. В Україні до половини всього лушпиння спалюють на самих олійницях заради пари й тепла, а на деяких металургійних і вогнетривких комбінатах лушпинням замінювали від 45 до 80% природного газу в промислових печах.