Тієї ночі дочка спала на дивані. Зайшовши вранці у кімнату, батько закричав від побаченого

Кожному татові доводиться усвідомлювати, що він більше не є для своєї маленької дівчинки найкращим чоловіком на світі. Цей «якийсь хлопець» приносить в її життя нові погляди та інтереси, змінює думку на ситуацію. Змінює її життя назавжди, інформує Ukr.Media.

Розуміючи все це, багато батьків, розраховуючи на свою мудрість, бажаючи дочці лише кращого, часом приймають жорстких заходів, розбиваючи серце своїй дитині на довгі роки. Але цей мудрий тато п'ятнадцять років тому вирішив вчинити так, як підказувало йому серце:

«Одного разу, спустившись вранці сходами, я побачив, як моя сімнадцятирічна дочка в солодкому напівсні лежала на дивані з молодим чоловіком. Мабуть, заснули після «тяжкої» ночі. Я тихо приготував сніданок, знову піднявся наверх і сказав моїй дружині, другий доньці і сину, щоб вони сильно не шуміли — молоді люди все ще сплять. Наш обідній стіл у вітальні стояв прямо навпроти дивану, який дав притулок на ніч молодій парочці. Ми спустилися всією сім'єю, сіли снідати, і я закричав: «МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК!» Ніколи ще не бачив, щоб хтось з горизонтального положення так швидко переходив у вертикальне. «Сніданок готовий!» — сказав я так, ніби ось-ось висмокчу душу з цього бідного хлопця. Я підсунув йому стілець і посадив поруч з собою. «Сядь!» — відрізав я, змушуючи всю сім'ю поринути в мовчання.

Забавно згадувати, але тоді то відстань від дивана до столу цьому хлопцеві стало найважчим у житті подоланням. Одягнувшись, вони з моєю дочкою з обличчям підрубленого дерева сіли за стіл. Від цих закоханих так і віяло нервозністю. «Друже мій! Я хотів би задати Вам питання надзвичайної важливості. І Ви повинні відповісти на нього... Вам же краще...» — сказав я зі своїм грубим російським акцентом (так звучало більш страхітливо) вже майже тремтівшого від страху молодому хлопцеві.

«Чи Ви Любите кішок?»

Хлопець виявився дуже милим і доброзичливим. Він явно не мав освіти, але дурним точно не був. Однак почуття, яке він навіював, мені здалося дуже дивним. Можливо, одиноким, відчайдушним або навіть злочинним... Дочка, тим не менш, переконала мене в його незвичайності. Тоді вона знала його вже майже місяць.

З тих пір він приходив до нас кожен день, але ніколи більше не залишався на ніч. Щоранку цей хлопець забирав мою дочку до школи на велосипеді, привозив її назад додому, контролював її домашні завдання, завжди був поруч, коли вона хворіла. Він дбав. Він весь час проводив з нею. Навіть коли моя дочка бісилася, він виявляв ангельське терпіння.

Хлопець сказав, що у нього немає ні сім'ї, ні освіти, ні роботи. Але моя дочка його обожнювала. Я подумав, хто я такий? Чому я повинен заважати їй вчитися на власних помилках?

Минуло вісім місяців. Мій син дізнався, що хлопець його сестри був бездомним. Його тато вчинив самогубство. Мама, дорожня повія, померла через три тижні після його смерті. Хлопцеві тоді було п'ятнадцять... Всі минулі чотири роки йому доводилося якось виживати на вулиці. Підліток підробляв на будівельних роботах, ночував у парках, під мостом, у «друзів»... Коли моя дочка вперше зустріла його по дорозі із школи, він прибирав сміття на вулицях.

Все це ніяк не відповідало моїм нинішнім уявленням. Я знав ввічливого, весь час усміхненого молодого чоловіка, цілком піклується про мою дочку. Він зробив мою маленьку дівчинку щасливою. Дитина, у якого ніколи не було можливості бути дитиною. Не було можливості нормально поїсти, повністю вгамувати свій голод або спрагу.

Іноді, коли він не приходив із-за роботи, ми сумували за ним. Мій син став йому другом. Моя молодша дочка повністю йому довіряє, а материнські інстинкти моєї дружини взагалі розгорілися з новою силою. Я? Я хвилююся за нього. Я бажаю йому щастя.

Моя дружина і донька розплакалися (жінки!), коли я розповів їм усе про цього хлопця. Моя старша дочка все знала, нічого нам не говорила і відпускала його вночі...куди? Я виховав бессердечну фурію...

На наступний день я дав хлопцеві ключі від нашого будинку, дозволивши залишатися у нас на ніч. На наступному тижні ми організували окрему спальню, всі разом підбираючи йому підходящі меблі. Руки, треба сказати, у нього були золоті! Він хотів робити все сам, нікому не підкоряючись, проявляючи свій сильний характер. Ніяка освіта цього не дає.

Через п'ятнадцять років цей хлопець і моя дочка все ще разом, закохані один в одного, як молодята. Бізнес у них процвітає, двійнята підростають. Мої онуки. Хлопчик і дівчинка...

Продовження, я сподіваюсь, слід...»

Життя підходить до всіх з різних сторін, відкриваючи численні можливості, які іноді лише треба навчитися розпізнавати. Навіть самий підозрілий чоловік може з'явитися для нас дивом, якщо ми приймаємо його з чистою душею і відкритим серцем.