Нам казали, що жінки від природи створені для емпатії, а чоловіки народжуються з інструкцією до перфоратора. Виявилося, що все зовсім не так

Зараз такий час, коли будь-які розмови про високі матерії, емпатію чи тонкі налаштування психіки часто розбиваються об сувору реальність. Коли для однієї частини суспільства головною кризою залишається базове виживання, небезпека з неба і спроба дотягнути до зарплати, читати дослідження західних нейробіологів про немовлят — це ніби дивитися кіно з іншого життя. Але я читаю. Бо в цих академічних текстах іноді ховається більше правди про нас, ніж у кілограмах глянцевої макулатури.

Дорослі чоловіки гірше розпізнають емоції. Жінки частіше обирають професії, пов'язані з людьми — освіту, медицину. Чоловіків тягне до механізмів, інженерії та труб, які вічно протікають. Це статистика. Нам роками пояснювали, що це — еволюція.

Зручна позиція, яка багато чого виправдовує. Але база під цією теорією, як з'ясувалося, трималася на одному-єдиному гучному, хоч і відверто дірявому дослідженні сотні немовлят, проведеному багато років тому.

Переоблік у пологовому

Нещодавно група дослідників вирішила зробити те, що варто було зробити давно: вони зібрали взагалі всі дані. Усі опубліковані медичні та психологічні дослідження з 1960-х років, де порівнювалася увага хлопчиків і дівчаток до соціальних стимулів у перший місяць життя. Вони не шукали цілеспрямовано статті про «гендерні відмінності», щоб не відсіяти ті матеріали, де цих відмінностей просто не знайшли.

Вийшов такий собі масштабний метааналіз — статистичний фокус, який перетворює купу дрібних експериментів на один гігантський. Загалом майже 2000 немовлят. Вчені рахували все: скільки часу діти дивляться на обличчя, чи розрізняють матір і незнайомку, як реагують на голос.

Результат виявився настільки ж нудним для любителів сенсацій, наскільки і логічним. Соціальне сприйняття у новонароджених хлопчиків і дівчаток практично ідентичне. Ніякої статистично значущої різниці.

Ефект доміно і дитячі брязкальця

Є ще одна кумедна штука — так званий «ланцюговий плач». Це коли одне немовля починає волати, почувши, як плаче інше. Старі роботи натякали, що дівчатка нібито частіше підхоплюють цю істерику, що мало б свідчити про вроджену емпатію. Але коли дослідники прогнали через метааналіз дані майже чотирьох сотень дітей з різних експериментів, міф знову розсипався. Жодних доказів того, що стать тут грає роль. Плачуть усі, якщо компанія хороша.

Так, в одному з блоків досліджень (за шкалою легендарного педіатра Т. Беррі Бразелтона) дівчатка дійсно виявляли трохи більше уваги до людських облич і голосів. Але був нюанс. Вони з таким самим підвищеним інтересом реагували і на неживі предмети — м'ячики чи брязкальця. Тобто справа не в особливій «жіночій соціальності», а у звичайній фізіології: дівчатка просто трохи швидше дозрівають. Будь-який чоловік, який згадає своїх однокласниць у середній школі, підтвердить цей факт без жодних дисертацій.

Механіка міфу

Всі немовлята народжуються з базовою прошивкою на соціалізацію. І хлопчики, і дівчатка однаково заточені шукати поглядом людські обличчя і вслухатися в голоси. Це не про ніжність чи сентиментальність. Це суворий біологічний прагматизм — ці великі дорослі люди, чиї обличчя нахиляються над тобою, є гарантією того, що ти будеш нагодований і в теплі.

Але далі в гру вступаємо ми.

Суспільство і батьки миттєво починають розкладати цей однаковий біологічний матеріал по різних коробках з маркуванням «колір» та «очікування». Хлопчикам від самого початку дістається інший тон розмови, інші іграшки й інші вимоги до прояву емоцій. Ми самі ліпимо з них тих, ким вони стають у свої тридцять чи сорок. А потім дивуємося, чому дорослим чоловікам буває так важко підібрати слова, щоб пояснити, що в них на душі.

Наука не вирішить наших щоденних проблем. Але вона знімає з нас відповідальність, яку ми так любимо перекладати на еволюцію чи природу. Чоловіки не народжуються байдужими механізмами. Вони народжуються людьми, які дуже хочуть, щоб на них дивилися. Все інше — просто наслідки виховання.