Притча про вірність

Один мій знайомий, з старшого покоління, розповідав, що будучи одруженим - а він одружився рано, років у двадцять - часто закохувався. Як людина невіруюча, він пояснював це не диявольськими підступами, а хімією, передає Ukr.Media.

"Знаєш, - говорив він, - запах, напевно, якийсь, або вино, або ще що...

Дивишся, і все всередині закипає".

Але крім всього, він володів рідкісною якістю.

Він був чесним насамперед перед дружиною. Вважав, що шлюб, так само як жінка - не можуть бути у множині.

Тому, по відношенню до предметів "хімічної реакції", він волів ніяких дій не робити.

Навпаки, починав уникати симпатичних жінок.

Пояснював він таку свою поведінку цілком по-християнськи.

А приклад, проживши півжиття в Самарканді, брав з дитинства.

"Моє тіло, - говорив він, - це осел. Мій розум - наїзник осла. Їду я, скажімо, по базару. Потягнеться осел до прилавка з персиками.

Що, я повинен йому дозволити йому їх зжерти? Ні, звичайно!

Хіба можна ставитися до бажань осла серйозно?

Осел - тільки скотина: іноді палиця йому потрібна, іноді морквина, але ніколи - серйозне ставлення. Тому, худобу потрібно зупинити і їхати собі далі".

Зайве говорити, що в єдиному шлюбі він прожив майже шістдесят щасливих років.