Величезна кількість мам відчувають не райдужні відчуття від того, що вночі їх дороге чадо приходить спати в ліжко до своїх улюблених матусі і татка. Чому ж це відбувається і чи варто із цим боротися, інформує Ukr.Media.
"Я без тебе не можу"
Величезна залежність від батьків, яку відчувають малюки від народження до двох років, змушує їх виборювати спільний сон з мамою. Як би сумно це не звучало для тата. Хоча, якщо ви вирішите запитати у такого малюка, для чого йому необхідно всю ніч притискатися до вас усім тілом і дихати вам в обличчя, вони навряд чи зможуть щось чітко пояснити. Маленький власник не готовий розлучатися з вами навіть на секунду.
"Я боюсь темноти"
Деякі (та що там гріха таїти, більшість) дітей бояться темряви. Що цікаво, навіть якщо малюк не бачив страшних мультфільмів або йому не читали книжок про страшних монстрів, що живуть під ліжком, він все одно відчуває страх перед тим, що не може добре розглянути та інтерпретувати. Відбувається це на підсвідомому рівні, або через бурхливу дитячу фантазію. На їхню думку, поруч із сильним та сміливим дорослим йому нічого не загрожує. До речі, не варто легковажно ставитись до дитячих страхів. Зовсім не обов'язково, що вони з віком зникнуть. Деякі з них потребують консультацій із психологами.
"Я боюся самотності"
Страх самотності — дуже сильне почуття. Ось ви там солодко спите разом з коханим чоловіком на ліжку, а дитя на самоті лежить у порожній кімнаті і почувається абсолютно беззахисним. Тому й мчить до вас у ліжко.
Ревнощі
Особливо це почуття притаманне старшим дітям. Ну, посудіть самі. Раніше ліжечко мама ділила тільки з ним: єдиним та неповторним. А потім народився братик або сестричка, і увага мами, навіть вночі, зосереджена на цьому неспокійному, вічно кричущому клубочку. Тепер саме його доводиться на ніч класти під теплий мамин бік. "А як же я? Адже я ще теж маленький". Погодьтеся, вагомий аргумент для того, щоб пробратися вночі до батьків у ліжко.
Психологи радять не відмовляти дитині у сні. Одного разу настане час, коли ви з ностальгією згадуватимете, як поруч із вами тихо сопів найголовніший скарб вашого життя.
Ставши дорослими, діти не часто нас тішать обіймами та спільним відпочинком, навіть на дивані біля телевізора. Насолоджуйтесь, поки є час.
Крім того, важливо постаратися не створювати напруги через дитяче бажання бути до вас якомога ближче. Дитина будь-якої миті має відчувати, що її рідні обов'язково приголублять, обіймуть і приймуть.
Терпіння вам та мудрості!
