"Батьківство без рожевих окулярів": Жорсткі слова про багатодітні сім'ї

Марина, коли відвела до першого класу сина, дізналася, що вагітна. Мами, які зустрічали дітей, стоячи біля воріт школи, помітивши животик через кілька місяців, стали бурхливо вітати жінку з майбутнім поповненням: "Яке щастя", "Я так рада за тебе!", інформує Ukr.Media.

Через кілька років, ледве оговтавшись від пологів, вона знову завагітніла. Дівчата вітали, але досить стримано.

Троє дітей — це вам не жарт! Зараз така програма в школі, що з кожним треба сидіти над зошитами, пояснювати те, що не пояснив учитель. Кожного треба одягнути, взути, нагодувати.

Розвивати і розважати. Наймати репетиторів, возити на море. Разом з дитиною проходити всі труднощі та кризи віку.

І це лише поточні завдання. А в майбутньому — кожній дитині треба дати освіту і забезпечити житлом.

Коли Марина завагітніла вчетверте, її ніхто не вітав. Усі співчутливо мовчали або казали "тримайся". Подруга була відвертіша за всіх:

"Навіщо тобі четвертий? Відверто кажучи, ти і з трьома не справляєшся. З лікарняного на лікарняний, та й у школі справи у вас ідуть погано...".

Марина подругу з дому вигнала, не давши їй допити каву. І з іншими приятельками спілкування припинила. Навіщо їй їхнє співчуття?

У неї є чоловік, він добре заробляє. У неї є батьки, вони забезпечені понад міру. Вже якось знайдуть гроші, щоб оплатити навчання і купити всім квартири.

Але добробут — це не синиця в руці, а журавель у небі. Чоловіка зняли з посади через гучну кримінальну справу, до якої він мав досить поверхневе відношення. Але голови полетіли. Батько героїні серйозно захворів і про витрати на розвивання дітей, йогу і танці довелося забути. Рівень життя просів.

Ми не знаємо, як саме ця сім'я живе зараз, але бачили фотографії Марини в соцмережах: страшенно схудла, виснажена, без блиску в очах.

Є така думка:

"Треба співвідносити бажання з можливостями. Не можна довіряти свою долю і долі ще 3-4-5 малюків одній людині — чоловікові. Не всі витримують величезну відповідальність. Багато хто йде".

Наші старенькі батьки згадують минулий час як епоху світлого теперішнього і не менш світлого майбутнього. Дбайливі руки держави підхоплять твоїх дітей, допоможуть, вилікують, навчать.

Мами тих років взагалі до підручників із зошитами не торкалися, а нинішні — після 12-годинної зміни в магазині їдуть додому поробки робити і до словникових диктантів готуватися. Або йдуть з роботи, щоб чадо зустрічати і на секції возити. Присвячують своє життя дитині.

Добре мати позитивний настрій і думати, що ти з усім впораєшся. А якщо не впораєшся, то люди допоможуть. Або держава.

Але хіба в такій державі ми зараз живемо? Ми часом імен сусідів не знаємо, а вже просити допомоги — з розряду фантастики.

А може, і люди такі ж, як були. І грошей стільки ж. Не голодуємо ж. Але через ідею дитиноцентризму ми багато на себе звалюємо. І модно одягнути, і море показати. І Олімпіаду виграти. А вже купити по квартирі дітям — це зовсім висока планка. Добре, що комусь вона під силу, але чи повинен кожен з нас встановлювати собі таку норму?

Ми малюємо в мріях дивовижний світ, де все стерильно, гладко і солодко. А тим часом найкращі уми людства, найкращі спортсмени і герої країни виростали не в найкомфортніших умовах.

Той, кому судилося пробитися, проб'ється незважаючи на заборони батьків. Той, кому судилося впасти, впаде, незважаючи на їхню допомогу.