Навіщо моряки возили на кораблях сотні черепах і чому кожен матрос ніс свою на спині

Холодильника на вітрильному кораблі не було, і м'ясо в бочках було лише солоним. Пролежавши в розсолі кілька років, солонина ставала твердою, як червоне дерево, і матроси вирізали з неї скриньки. Сухарі в довгому плаванні по спеці кишіли личинками, тому їх їли вночі, щоб не бачити, що в роті. Вода в бочках за кілька тижнів ставала густою та слизькою.

Тому живе м'ясо на борту цінувалося найбільше, а найзручнішим моряки вважали черепах, бо їх не треба було ні годувати, ні поїти.

Черепаха жила в трюмі місяцями без їжі та води

У XIX столітті американські китобої заходили на Галапагоські острови в Тихому океані передусім за черепахами. Це гігантські сухопутні черепахи, а не морські. Зазвичай їх не годували й не поїли. Черепах розкладали на палубі просто під ногами або ховали в трюм, як було зручніше.

Скільки вони так жили, видно із суднових журналів. У 1846 році на вітрильнику «Екватор» записали, що зарізали останню черепаху, яка прожила на борту понад чотири місяці й нагодувала всю команду. Її взяли на острові, а з нею ще півтори сотні інших. Капітани розповідали й про пів року, й про рік із гаком. А на одному китобійному судні черепаха загубилася невдовзі після Галапагосів. Через два роки, коли корабель повернувся додому, її знайшли живою серед бочок у нижньому трюмі.

Витримати таке черепасі допомагає запас води, який вона носить у собі. Напившись біля джерела, вона надовго зберігає воду в тілі.

Солодко їм на борту не було. Юнга китобійного судна згадував, що черепах тримали без їжі та води й по сім місяців, «але це, звісно, дуже жорстоко». Вони весь час повзали по палубі й куштували все, що траплялося. Іноді їм давали банани чи картопляне лушпиння, але частіше нічого, і черепахи повільно голодували.

Брали не найбільших, а тих, яких можна нести на спині

Дорослий самець великої галапагоської черепахи важить близько 300 кг, рекорд становить 417 кг. Таких моряки майже не брали. Найзручнішими були черепахи по 23-34 кг. Одну таку матрос ніс на спині на лямках із парусини, і китобої називали це «спускати на спині» з гір до шлюпок.

Зручний середній розмір був у самок. До того ж самки спускалися в низини відкладати яйця, туди, де їх і знаходили мисливці. Коли 1812 року на американський військовий корабель завантажили черепах загальною вагою чотирнадцять тонн, самців серед них виявилося всього три.

Ловити доводилося не на пляжі, а в глибині острова. За черепахами йшли пішки по застиглій лаві за кілька кілометрів від берега. Велику черепаху несли вдвох на жердині або веслі, волоком тягли лише по рівному місцю й недалеко, а непідйомну забивали на місці й забирали саме м'ясо. Мисливці поверталися, як записано в журналах, «геть вибившись із сил».

Сотні черепах за один захід

Американський зоолог Чарльз Таунсенд у 1925 році перерахував черепах за збереженими журналами китобоїв. Вийшло понад 13 тисяч за 37 років, у середньому близько 70 за одну стоянку, а рекордсмени брали понад 300. І це лише ті журнали, що дійшли до нас. За нинішніми оцінками, загалом до XX століття з островів забрали близько 200 тисяч черепах.

Такий запас був потрібен, бо китобійний рейс тривав два-три роки. Черепах різали потроху, стільки, скільки потрібно було на день. Сотню черепах, за спогадами одного китобоя, команда повністю з'їла лише за пів року.

Що готував кок

Із черепах варили рагу та супи. Кок увечері відварював м'ясо черепахи, щоб уранці нагодувати команду. Найкращим шматком китобої вважали печінку. Жиру з однієї черепахи виходило до пів відра, і його клали в тісто замість масла.

Смак хвалили не всі. Англійський мореплавець Вільям Дампір, колишній пірат, ще наприкінці XVII століття писав, що галапагоські черепахи такі жирні та солодкі, що «жодна курочка не смачніша». А Дарвін, якому на Галапагосах довелося кілька днів харчуватися самим черепашачим м'ясом, смачним визнав лише нижній панцир, запечений просто з м'ясом, та суп із молодих черепах. Решта м'яса здалася йому посередньою.

Морських черепах ловили на піску

У теплих морях моряки брали ще й морських зелених черепах. Їх ловили на піску, коли ті виповзали на берег, і перевертали на спину, щоб не втекли. Велика черепаха важила 90-135 кг, і перевернути її було непросто навіть удвох. М'ясо зеленої черепахи вважалося найсмачнішим із морських.

Ескадра британського мореплавця Джорджа Енсона наприкінці 1741 року взяла з острова в Панамській затоці зелених черепах, по 90 кг кожна, і цього запасу вистачило, щоб команда майже місяць мала свіже м'ясо.

Китобої біля Галапагосів морських черепах майже не брали. Сухопутні, за словами моряків, були для столу значно кращими.

Черепахи з корабля, який потопив кит

Найвідоміше китобійне судно тієї епохи називалося «Ессекс». Його загибель підказала Герману Мелвіллу сюжет «Мобі Діка». У жовтні 1820 року команда взяла на Галапагосах 360 черепах. Менш ніж за місяць, 20 листопада, судно протаранив і потопив кашалот.

Моряки встигли перенести в три шлюпки сухарі, воду та близько пів дюжини живих черепах. У човні старшого помічника Оуена Чейза їх було дві. Першу зарізали після десяти днів харчування самими сухарями, останню з'їли ще через одинадцять. Урятували тих, хто вижив, лише через три місяці після аварії.

Чим це обернулося для черепах

На острові Родригес в Індійському океані один із перших поселенців бачив стада по дві-три тисячі черепах і писав, що по їхніх спинах можна пройти понад сто кроків, не ступивши на землю. Черепах звідти роками вантажили на кораблі, і близько 1800 року обидва види черепах, які жили тільки на Родригесі, зникли.

На Галапагосах у XVI столітті жило понад 250 тисяч гігантських черепах, а до 1970-х залишилося близько 15 тисяч. Крім полювання, черепах губили завезені людьми свині, собаки, коти та щури, які їли яйця й черепашенят, а кози об'їдали рослинність. На острові Пінта 1971 року знайшли останнього самця і назвали його Самотнім Джорджем. Він помер 2012 року, і разом із ним зникли черепахи Пінти.

З 1959 року майже вся суша Галапагосів стала національним парком. З острова Еспаньйола зібрали останніх 15 черепах, і від них у розпліднику з'явилося понад 1200 нащадків. А зелену морську черепаху в жовтні 2025 року Міжнародний союз охорони природи перестав вважати видом під загрозою зникнення, бо на пляжах знову стало більше кладок.