Алкоголь, фастфуд, дурні телешоу, мильні серіали, моніторинг сторінок інших людей в соцмережах — у кожного з нас свій список речей, про любов до яких ми б вважали за краще нікому не зізнаватися. У ганебних задоволень навіть є свій термін guilty pleasures. Розповімо, чому ми відчуваємо провину за те, що нам подобається, і чим так приваблюють заборонені задоволення, інформує Ukr.Media.
Причина провини — боязнь осуду
Навколо нас безліч guilty pleasures, але більшість з них можна розділити на дві категорії: те, що ми вкладаємо у свої тіла (від їжі до одягу та сексуальних уподобань), і те, що ми вкладаємо у свої уми (соціальні мережі, розваги).
На питання, чому ми погано ставимося до того, що нам подобається, є кілька відповідей. Частково провина виникає з нашого сприйняття засудження — того, яке відкрито демонструється іншими людьми, або того, що ми відчуваємо всередині себе через засвоєних раніше соціальних норм. Потурання своїм guilty pleasures часто називають «слабкістю», «лінню», «егоїзмом». Ймовірно, ці визначення взялися із глибоко засвоєних культурних ідей про моральність працьовитості, самоконтролю і самовідданості. Того, «що таке добре, а що таке погано», людину з дитинства активно вчать масова культура та оточення, а далі ці переконання починають диктувати її сприйняття.
Ще одне джерело почуття провини — очікування «самоузгодженості». Саме через це рок-музикант буде соромитися своєї любові до поп-хіту, професор філології приховувати від усіх інтерес до детективів Устинової та жовтої преси, а релігійна людина — пристрасть до реаліті-шоу про стосунки. Навряд чи хтось із них навіть сам собі зможе пояснити тягу до цих занять. Коли ми раптово закохуємося в річ, яка зовсім не схожа на те, якими ми себе уявляємо, то відчуваємо себе брехунами, а тому відчуваємо сором.
Задоволення послати всіх до чорта
Дискомфорт щодо відсутності «самоузгодженості» — ключ до розуміння привабливості guilty pleasures. Ми очікуємо від себе та інших послідовностей у своїх симпатіях і антипатіях, а на ділі люди влаштовані набагато складніше, а отже, неминучий конфлікт інтересів.
Наше особисте щастя залежить від підтримки зв'язку з нашою соціальною групою. Однак у почуття спільності є своя ціна: ми повинні постійно балансувати між своїми індивідуальними бажаннями та очікуваннями групи. З ранку і до ночі наші різні соціальні ролі — дружина, мама, колега, подруга, дочка та інші — диктують нам свій набір очікувань щодо того, як ми повинні виглядати, вступати або відчувати себе.
Коли ми робимо те, що суспільство вважає поганим або невідповідним для нас, то на час відмовляємося слідувати соціальному диктату. Цей короткий акт встановлення меж між собою і світом доставляє не менше (а часом і більше) задоволення, ніж слідування нормам і відчуттю приналежності до групи. З'їдаючи відро морозива вночі, проводячи час за «тупим» серіалом, вважаючи за краще провести вечір за келихом вина, а не за іграми зі своєю дитиною, ми як би тонко говоримо суспільству, щоб воно на час відвалило зі своїми вимогами та очікуваннями. В цю секунду, в момент guilty pleasures, індивідуальне стає важливіше соціального.
Guilty pleasures як форма турботи про себе
Чим більше вимог висуває до нас наша соціальна роль, тим сильніше необхідність відстоювати свою індивідуальність і потреба нагадувати собі, що ви заслуговуєте уваги та турботи. І заборонені задоволення — ефективний спосіб дозволити собі заявити про свої бажання.
Почуття провини зовсім не марне, це важливий соціальний регулятор, до того ж без нього задоволення від порушення очікувань не було б таким гострим. Фокус в тому, щоб pleasures все-таки було сильніше, ніж guilty, інакше людина загрузне в самоїдстві та спробах начисто побороти в собі будь-які прояви індивідуальності.
Замість того, щоб заперечувати почуття провини або сприймати його як заслужене покарання, наступного разу спробуйте дізнатися, що ваші guilty pleasures можуть сказати про вас і ваші стосунки з соціумом. Культивуйте у собі цікавість до того, чому та чи інша річ приносить вам задоволення. Тоді заборонений плід стане вашим найкращим другом, який час від часу нагадає, що ви теж маєте значення.
